завдання спрощується: якщо така туманність знаходиться на фоні світлої газової туманності, як, наприклад, туманність Кінська голова в сузір’ї того ж Оріона.
Спіральна галактика NGC 4414. Фото: Космічний телескоп імені Хаббла
Якщо ж так сталося, що навколо певної зорі ефективно утворилася планетна система (приклад наведіть самі), то маємо змогу виділити цілий ряд менших за розмірами, проте не менш цікавих і красивих об’єктів для спостереження. По-перше, це будуть, звичайно, самі планети. Сучасними вченими запропоновано декілька визначень поняття «планета», але найближчим до істини вважається таке: планета – це тіло, в якому внаслідок активних процесів іде чи йшов перерозподіл речовини. Тобто важчі складові речовини певної планети рухаються вглиб, а легші виходять на поверхню. За такою класифікацією Плутон може втратити шанси називатися планетою!
Кульове зоряне скупчення NGC 6093. Фото: Космічний телескоп імені Хаббла
Меншими за розміром будуть астероїди – залишки від утворення великих планет. Ще меншими, але набагато помітнішими – комети, ці величні «хвостаті мандрівниці» зоряного неба, що складаються з брил брудного снігу діаметром 1–2 кілометри!
І, нарешті, найменші представники когорти об’єктів зоряного неба – метеороїди, маленькі частинки пилу, що є залишками від комет та іноді астероїдів. Вони рухаються в просторі певними орбітами і при зіткненні з Землею призводять до феєричного дійства: купи «падаючих зірок» дають нам змогу загадати бажання і вірити, що воно обов’язково здійсниться! Якщо такий метеороїд досить малий (його розміри здебільшого не перевищують одного міліметра), то він повністю згорає в нашій атмосфері та утворює метеор – падаючу зірку. Якщо ж його розміри такі, що повністю згоріти він не встигає, то ми кажемо, що на землю впав метеорит. Кожного року за рахунок метеоритів маса нашої планети збільшується на кілька десятків тонн.
Останнім часом, окрім зірок та планет, вирізняють також проміжний клас дуже цікавих об’єктів. Проте їхнє існування до недавнього часу було передбачено лише теоретичними дослідженнями. Мова йде про так звані коричневі карлики. До речі, можливість їхнього існування була чи не вперше виснувана саме українськими вченими. Коричневі карлики цікаві насамперед тим, що вони завеликі для планет і складаються з газу в дуже специфічному стані. Здебільшого вони замалі для зірок і надто холодні, щоб мати змогу підтримати ядерні реакції у своїх надрах – головну рису приналежності до зоряної братії. Саме тому їх дуже важко зареєструвати спостережними засобами. Це майже настільки ж важко, як і спостерігати планетні системи навколо інших зірок!
Комета C/1999 S4 (LINEAR). Фото: Федір Величко
Коричневі карлики є одними з тих об’єктів, що, за сподіванням сучасних астрофізиків, з часом допоможуть нам розв’язати таємничу проблему так званої темної матерії
