їхню модель можна застосовувати для «швидкого сушіння волосся». Не дивно, що після цього «відра» буквально хапали з прилавків магазинів… До того ж «бляшана модель», на відміну від своїх попередників, була справжньою Дюймовочкою: важила вона «всього» 20 кілограмів (конкуренти ж випускали 50-кілограмові пилососи).
Трохи згодом Вільям Гувер профінансував розробку моделі класичного американського пилососа: на спільній довгій ручці в нього були розташовані щітка, моторчик і мішок.
Європа теж сказала своє вагоме слово при створенні сучасної моделі хатнього прибирача. У1912 році шведський винахідник Аксель Веннер-Грен замінив у конструкції повітряний насос на вентилятор. Через це маса пилососа одразу стала дорівнювати 14 кілограмів. До речі, Веннер-Грен став засновником всесвітньо відомої фірми Electrolux; 1921 року компанія випустила модель пилососа, що принесла їй світову славу. Називався цей агрегат Model V і складався з металевого циліндра на колесах, до якого кріпилася всмоктувальна труба з гнучким шлангом і щіткою. Electrolux передбачила існування в цій моделі змінних насадок. Саме Model V майже до кінця ХІХ століття копіювали всі виробники побутової техніки (радянські конструктори назвали свою копію «Ракетою»). Дбали вони хіба що про більшу надійність, потужність своїх агрегатів та зменшення їхньої ваги.
Але роботи над пилососом були припинені аж на десять років. Чому? Розвиток домашньої техніки загальмувала війна та її наслідки. До того ж наприкінці 40-х років споживачі почали вередувати: з’ясувалося, що недоліків у механічних прибиральників дуже багато. По-перше, вони продовжували дуже шуміти при роботі. Гул стояв такий, що на відстані метра не можна було почути голосу людини. Пилососи залишалися важкими, неповороткими. Потужність у них регулювалася тільки на два режими: при першому щітка намертво присмоктувалася до поверхні, і відірвати її можна було, лише вимкнувши апарат, а при другому щітка збирала лише велике сміття. Крім того, фільтрація залишала теж бажати кращого, бо відпрацьоване повітря з вихлопу виносило у приміщення дрібний пил.
Інженери створювали моделі ручних пилососів, потужних переносних, спеціальні пристрої для чистки килимів, миючі агрегати… Але з’єднати всі функції в одному апараті вони ніяк не могли.
Багатоцільові пилососи почали надходити в продаж тільки в 60-х роках минулого століття. Вони могли зробити сухе чи вологе прибирання, а спеціальні сепаратори давали змогу збирати воду, пісок і звичайнісінький пил. Наступні двадцять років пилососи «скидали зайву вагу», у них з’являлися нові насадки, вони нарешті, стали незамінними в домашньому господарстві речами. У середині 80-х років 97 зі 100 сімей мали власного «розумного прибиральника».
І знову знайшлися невдоволені: і корпус для них був важкий, і мішок невеликий, і шланг короткий, надто шумить пилосос. До того ж використання фільтрів призводило до зменшення потужності машин. А людей, хворих на алергію, щодалі ставало все більше… Отже, треба
