пишний качан капусти, ці предмети сподобалися. І тільки пізніше, звикнувши до розкошів і трохи зменшивши тягар власного одягу, люди завважили: настав час, щоб м’які меблі стали справді м’якими. Їх почали набивати лебединим пухом, кінським волоссям, овечою вовною. Значно пізніше ці дорогі матеріали успішно замінив каучук та вата, а в наші дні – поролон, силікон та синтепон.
Час минав, мода мінялася, але кожен з її етапів залишав нам якийсь новий предмет меблювання. Наприклад, бароко збагатило наші оселі канапе та шезлонгами, рококо подарувало трюмо, стіл з тристулковим дзеркалом – трельяж, диван-софу. Модерн залишив на згадку про себе крісло, спинка якого нагадує половинку мушлі (підлокітники така конструкція взагалі не передбачає), та стілець без спинки з подушками – пуф.
Меблі завжди відображали не тільки подих моди, але й особливості характеру народу, серед якого вони народилися. Наприклад, у Німеччині меблі завжди робили громіздкими, солідними – «на віки». До того ж німецькі майстри любили прикрашати свої витвори великою кількістю декоративних елементів: що більше різьби та скульптур прикрашало шафу чи стіл, то заможнішим вважали господаря. На відміну від Німеччини, Франція пропонувала легкий, витончений, декоративний стиль. А скандинави любили функціональність і благородну простоту форм. Англійці взагалі створили власний стиль меблів – так званий кабінетний. Його автором був майстер на прізвище Чіппендейл. Такі меблі мали раціональні форми, виконувалися з благородної деревини і прикрашалися тонким декором.
Подібний напрям прижився і в Сполучених Штатах, діставши назву колоніального стилю.
Що ж до Сходу, то там еволюція меблів ішла власним шляхом. Споконвіку східні народи оточували себе плетеними речами зі шкіри, очерету, мотузок. Любили тут і темне, майже чорне дерево. Звичайними для інтер’єру тих місць завжди були ширми, маленькі столики, пуфики, лавки, що вставлялися одна в одну.
У слов’ян меблям була властива багатофункціональність: це диктували суворий клімат, невеликі за розміром будинки і велика кількість людей, що мешкали разом. Тому тут винайшли широкі й довгі лави без спинок, на яких могли розміститися кілька чоловік. Вночі лави перетворювалися на ліжка. Це прагнення до простоти й зручності було характерним і для інтер’єрів аристократів: у маєтках головну скрипку грали світле дерево (особливо розкішною вважалася деревина карельської берези), шовкова оббивка, матові абажури настільних ламп, широкі зручні столи, високі книжкові шафи. І тільки з-за скляних дверцят буфетів-«горок» поблискувала чарівна порцеляна… Брак зайвої розкоші тільки підкреслював благородність дизайну.
У наш час створення меблів – теж мистецтво, яке дає майстру величезний простір для фантазії. Та й новий стиль життя вимагає наявності в наших оселях речей, що просто не могли з’явитися в давнину: комп’ютерних столів, меблів під відео– та аудіоапаратуру, диванів-трансформерів…
