широко розповсюджуватись. Ім’я винахідника невідоме, але придумана ним конструкція механізму збереглася до наших днів. У XV столітті годинники з гирями прикрашали інтер’єри палаців, а винахід пружини (на початку XVI століття) дав змогу укладати механізм у корпус будь-якої форми.
До другої половини XV століття належать найперші згадки про виготовлення годинників із пружинним двигуном. Цей винахід відкрив шлях до створення мініатюрних механізмів. Джерелом рушійної енергії в пружинних годинниках була заведена пружина, що являла собою еластичну загартовану сталеву стрічку, згорнуту навколо вала усередині барабану. Зовнішній кінець пружини закріплювався за гачок у стінці барабану, внутрішній – з’єднувався з його валом. Прагнучи розгорнутися, пружина обертала барабан і зв’язане з ним зубчасте колесо, яке передавало цей рух цілій системі зубчастих коліс. Для правильного ходу годинника пружина повинна була постійно впливати на колісний механізм з однією і тією ж силою (тобто розвертатися повільно і рівномірно). Цю задачу розв’язав винахід запору, що не давав змоги пружині розпрямлятися відразу. Він являв собою маленьку клямку, що містилася в зубцях коліс і давала можливість пружині розкручуватися так, що водночас повертався весь її корпус, а разом з ним – колеса годинникового механізму.
Перші кімнатні годинники прийшли до людської оселі теж у XV столітті. Вони були великими, громіздкими, ретельно прикрашеними. Основу конструкції становив важіль, який треба було кожні 12 годин підтягувати; у 1500 році його замінила ходова пружина. А 1658 року голландець Христіан Гюйгенс забезпечив напільні годинники маятником. Ця ж людина винайшла також баланс-спіраль для кишенькових годинників; тепер пристрої відставали за день не більше, ніж на пару хвилин (замість 30!), і мали хвилинну стрілку. Заводили ж їх «усього» вісім разів на день. До речі, щодо винаходу маятника існує легенда про те, що ідея його створення належить Галілео Галілею. Начебто саме він, спостерігаючи за рухом лампад у Пізанському соборі під час богослужіння, установив, що ні вага, ні форма лампад не визначає періоди їхніх коливань від вітру, що вривається у вікна: на це впливає лише довжина ланцюгів, на яких вони підвішені.
Далі за розвиток годинників взялися англійці. З 1660 по 1720 рік вони створили і вдосконалили консольні та напільні годинники. Винахід телескопа і революція в астрономії в XVII столітті дали стимул до підвищення точності годинників. Майстри нарешті дістали змогу приділити достатньо уваги проблемі підвищення точності і створення невеликих за розміром годинникових механізмів. До того ж у 1704 році в Англії був виданий патент на використання дорогоцінного каміння при виготовленні опорних підшипників. Після цього деталі в механізмах не так швидко виходили з ладу. А точний час був уже дуже необхідний людству! Скажімо, морякам була б велика скрута без точних хронометрів: розрахунки місцезнаходження судна базувалися на вимірюванні положення сонця та зірок у певний проміжок часу. Пізніше, в XIX столітті, точні годинники стали потрібні залізницям.
