р. у житті братів настав злам. Услід за тренером вони переїхали до Донецька, де була солідна база для підготовки жердинників. Поступово хлопчики звикли до самостійності: жили в гуртожитку, дбали про себе самі. Спочатку з грошима було скрутно, доводилося заощаджувати. Сергій вражав нових однокласників тим, що, як запаслива домогосподарка, купував у шкільній їдальні дюжину пакетів молока. Але коли хлопці довідалися про особливості побуту братів, дивуватися перестали.
Графік тренувань був дуже щільним, уроки юний атлет учив прямо в трамваї, на шляху зі школи до спортзалу і назад. Незважаючи на це, школу Сергій закінчив без трійок, а вчителі були впевнені, що такій голові місце не в спорті. Проте Бубка розумів: професором стати ніколи не пізно, а поки що він був жердинником, який подає надії.
1980 р. Сергій став чемпіоном країни серед юнаків, виконавши норматив майстра спорту – 5 м 10 см. Після ще декількох успішних стартів наставники молодіжної збірної СРСР увели Бубку до складу команди для поїздки на турнір легкоатлетів соціалістичних країн, що проводився на Кубі. Так почався досвід міжнародних змагань видатного легкоатлета. Не завжди вони були успішними, як, наприклад, чемпіонат Європи серед юніорів у Цюріху, де Сергій посів лише 7-е місце через проблеми із жердиною. Страшно уявити, але спортивні функціонери збиралися поставити на ньому хрест, однак тренер відстояв.
Самолюбство не дозволяло Бубці здаватися. Виконавши норматив майстра спорту міжнародного класу і посівши друге місце на дорослому чемпіонаті країни, він був зарахований до збірної СРСР. Після декількох перевірочних стартів у Ленінграді і Таллінні, де був установлений особистий рекорд – 5 м 72 см, на нього чекав чемпіонат світу в Гельсінкі. Це був перший в історії чемпіонат світу з легкої атлетики, і суперники на ньому виявилися всі як на підбір досвідчені і титуловані: Т. Віньєрон, Б. Олсон, Д. Бекінхем, К. Волков і В. Поляков. Ніхто з керівництва збірної навіть не розраховував, що Бубка візьме медаль, на змагання посилали «обстрілятись». Але зоряний час для спортсмена вже настав – і перше золото світу 1983 р. заблищало на його грудях.
Незважаючи на це, ще цілий рік Бубка змушений був доводити, що нагороду свою він заслужив. Крок за кроком Сергій наближався до підкорення світового рекорду – 5 м 83 см. Нарешті у США, під час участі в «Іграх під дахом» – серії турнірів, організованих Американським атлетичним конгресом, – йому це вдалося. Три перемоги з чотирьох можливих, вище світове досягнення для залів, звання кращого закордонного спортсмена зимового легкоатлетичного сезону Америки – з такими підсумками повертався додому молодий жердинник. «Лос-Анджелес таймс» писала: «Бубка – феноменальний стрибун, просто незбагненний. Він представник нового майбутнього покоління жердинників. Він змушує нас переглянути усталені уявлення про самі можливості людини. Якщо комусь і пощастить підкорити в найближчому майбутньому 6-метрову висоту, то Бубка – претендент номер один».
Природно,
