рекорди в радянському футболі: за збірну СРСР він провів 112 матчів і забив 47 м'ячів, зіграв у чемпіонатах СРСР 432 рази і забив 211 голів. У п'ятьох сезонах Олег очолював список бомбардирів першості країни, 15 разів називався в трійках кращих гравців сезону (причому 13 – під першим номером), став семиразовим чемпіоном СРСР, у різний час тричі був капітаном своєї команди, двічі входив до збірної команди Міжнародної федерації футболу (ФІФА).
Олег Володимирович мав славу футболіста, який визначає командну гру. Він упевнено взаємодіяв із усіма партнерами, маневрував по фронту атаки, рішуче вступав у боротьбу при втраті м'яча, ставав організатором багатьох комбінацій. Протягом майже двадцяти років Блохін зберігав прекрасну форму, відмовляючи собі в усіх задоволеннях і по праву вважався універсальним форвардом. Микита Симонян вважав, що Блохін мав би на своєму рахунку більше забитих м'ячів, якби завжди грав на вістрі атаки. І коли одного разу великий бомбардир сказав про це Олегу, той погодився, але водночас і заперечив, мотивуючи тим, що «збіднив би свою гру».
Переїзди, тренування, ігри за «Динамо» і збірну країни – каторжна праця, на особисте життя часу практично не залишалося. Навіть після одруження 1980 р. з Іриною Дерюгіною життя прославленого футболіста лише віддалено нагадувало сімейне.
Прощання Блохіна з київським «Динамо» відбулося 1987 р. З початком перебудови багатьох спортсменів почали запрошувати за кордон. Виїхав і Блохін. Протягом року він виступав за австрійську команду «Форвертс». Уболівальники побачили останній матч свого кумира в Києві 28 червня 1989 p.: грали збірна ветеранів СРСР і збірна зірок світового футболу.
І хоча Олег Володимирович вважає, що «гроші можна втратити, любов мільйонів – ніколи», фінансовий стан спортивної родини Блохіна – Дерюгіної, у якій підростала дочка, абсолютно не відповідав рівню зіркової пари. Легендарний форвард переїхав на Кіпр, аби забезпечити пристойне життя своїм двом Іринам. Рік він грав там за «Аріс», але незабаром остаточно повісив бутси на цвях і сам почав «навчати забивати голи» інших футболістів – став тренером у Греції. Протягом двох з половиною років він очолював «Олімпіакос», потім ПАОК й «Іонікос». І хоча на посаду тренера, як і в західне життя, він прийшов «сирим», але керовані ним команди швидко почали посідати непогані позиції. Зокрема, «Іонікос» у турнірній таблиці з останнього місця піднявся на шосте і став володарем Кубка Греції.
Кілька років Блохін розривався між родиною і роботою, дуже скучаючи за дочкою, яка й так фактично росла без батька, що постійно був у роз'їздах. Урешті-решт, як розповідала Дерюгіна, шлюб перетворився на «нудний телефонний роман» і розпався. 2000 р. Олег Володимирович одружився вдруге. Анжела Блохіна молодша за чоловіка на 16 років, і зараз вони виховують двох маленьких дівчат – Ганну і Катерину, названу на честь знаменитої бабусі, яка, мріючи про онука, називає сина «бракоробом». Трирічну Анюту батько жартома називає
