при спробі осягнути своїм розумом, відтворити в собі ту роботу, яка тривала століття в нескінченних її галузях! І тут вона [людина] підводиться з пороху, із брудненьких тваринних стосунків… Тут вона розуміє, що зробила і що може зробити. Моя межа – пізнання всього можливого для людини тепер і відповідного його силам (і спеціально моїм) і часу. Я хочу, однак, збільшити хоч почасти запас відомостей, поліпшити хоч трохи стан людини». Ці слова з щоденника, гідні досвідченого філософа, належать 19-літньому Володимирові Вернадському. З юних років і до останніх днів життя він жив наукою, але не «зробився яким-небудь ученим пацюком», і діяльність найбільшого вченого XX ст. вплинула на світогляд багатьох людей. Академік О. Є. Ферсман так писав про свого вчителя і друга: «Десятиліттями, століттями будуть вивчатись і поглиблюватися його геніальні ідеї, а в працях його – відкриватися нові сторінки, які служать джерелом нових шукань; багатьом дослідникам доведеться навчатися його гострої, наполегливої, викарбуваної, завжди геніальної, але творчої думки, не легкої для розуміння; молодому ж поколінню він завжди буде вчителем у науці і яскравим зразком плідно прожитого життя».
Народився Володимир 12 березня 1863 р. у Петербурзі в ліберальній родині Івана Васильовича Вернадського, який після закінчення філософського факультету Київського університету став його професором. Переїхавши потім до Москви, а пізніше до Петербурга, Іван Васильович займався аналізом економічних проблем і виданням економічних журналів, викладав політекономію в Московському і Петербурзькому університетах. Володимир був сином від його другого шлюбу з Ганною Петрівною Константинович, дочкою українського поміщика, яка була в молодості хоровою співачкою і педагогом з вокалу. А загалом, родові корені Вернадських ведуть у середину XVII століття, коли литовський шляхтич Верна воював проти Польщі на боці Богдана Хмельницького; пізніше його нащадки осіли в Києві.
Дитинство Володимир провів у Петербурзі, а потім у Харкові, де вступив до гімназії, а влітку з родиною виїжджав до численних і гостинних полтавських родичів. На все життя він зберіг прихильність до мови, історії і культури рідного краю, спеціально ними займався й у «Замітках з історії України» зараховував себе до «рідного племені українського». Найближче сімейне оточення сформувало культуру і громадські погляди юного Володимира. Особливу згадку по собі залишив старший зведений брат Микола, син рано померлої від туберкульозу першої дружини батька, чудової російської публіцистки Шигаєвої. Улюбленець родини, надзвичайно обдарований юний художник і поет, він був першим учителем хлопчика в читанні й письмі, привів його до скарбниці світової культури.
Із 13 років Володимир почав вести докладний щоденник, який виявив несподівані сторони його особистості. Так, з раннього дитинства він був наділений дивними якостями, що лякали його самого. Поряд зі спадкоємним лунатизмом у ньому виявилася здатність уві сні й наяву вступати в контакт з образами дорогих йому людей, причому в яскравій галюцинаторній формі. Але «через страх» (його
