кабінету і провадив активну науково-дослідну роботу в галузі мінералогії, кристалографії і суміжних наук. Замах на життя царя й арешт О. Ульянова (1887 p.) ледь не обірвали успішно розпочату кар'єру вченого. Щоб уникнути його звільнення, Вільне економічне товариство відправило Володимира Івановича досліджувати поклади фосфоритів у Смоленській губернії. А навесні 1888 р. університет відрядив його на стажування до видатного фахівця в галузі кристалографії П. Грота до Мюнхена, а в Париж – до Л. Ле Шательє і Ф. Фуке. Протягом двох років молодий учений працював у різних наукових установах Німеччини, Австрії, Італії і Франції ідо того, чим цікавився, додав органічну та неорганічну хімію.
Відразу після повернення Вернадський був призначений керівником кафедри мінералогії фізико-математичного факультету Московського університету і разом з Докучаєвим займався ґрунтознавчими дослідженнями на Полтавщині. 1891 р. він уже приват-доцент, сім років по тому захищає докторську дисертацію «Явища ковзання кристалічної речовини» і стає професором мінералогії і кристалографії Московського університету. До цього періоду належать і його перші роботи з геохімії – нової науки, яку Вернадський розвинув із генетичної мінералогії, а також геологічні дослідження на Лівобережній Україні, у Польщі, на Уралі, у Криму. Лекції, великі наукові пошуки, робота над фундаментальними проблемами не віддалили вченого від громадського життя. Під час голоду 1895 р. він брав активну участь у кампанії зі збирання коштів для селян і був одним з організаторів і членів так званого «Притулкового братства». Протягом семи місяців разом із друзями й однодумцями Вернадський не покладаючи рук рятував селян від голодної смерті. У 90-х pp. він неодноразово обирався земським гласним Моршанського повіту Тамбовської губернії, де розташовувався сімейний маєток Вернадівка. Ця ж громадянська позиція змусила Володимира Івановича на знак протесту проти репресивної антистудентської політики Міністерства освіти і поліцейської сваволі піти у відставку разом з іншими професорами та викладачами, залишивши посаду помічника ректора.
Для Вернадського 1911 р. був ювілейним – 25-річчя наукової, педагогічної діяльності, а також сімейного життя. Учні підготували і випустили збірник своїх статей із присвятою вчителю, а палеонтолог Міссуна назвала на його честь відкриту нею діатомову водорість. На той час син Георгій, історик за освітою, готувався стати професором історії. І того ж року Вернадський переїхав до Петербурга, де незабаром був обраний академіком і завідувачем мінералогічного відділення Геологічного музею. Йому доводилося постійно курсувати у справах між Петербургом і Москвою, але незважаючи на громадську завантаженість, щорічно в спеціальних журналах з'являлося по 10—15 його статей. Різноманітними були і маршрути наукових відряджень Вернадського: Скандинавія, Франція, Ірландія, Англія, Італія, Греція. А для студентів він організовував мінералогічні екскурсії на Урал.
Усвідомивши
