багато відомих письменників і популярних видань. У творах «Біля машини», «Голота», «Суд», «Боротьба», «Темна сила», «Мнимий пан», «Честь», «Студент», «Салдатики!», «Федько-халамидник», «Великий Молох» Винниченко правдиво зображував життя пригноблених і гнівно викривав поневолювачів. Його перу також належали імпресіоністичні романи «Хочу!» і «Записки кирпатого Мефістофеля». Мова його розповідей, драм, повістей, комедій, статей і романів була настільки яскравою і своєрідною, а картини життя, створені автором, такими правдивими, що незабаром він став одним із найпопулярніших письменників України. Секрет Винниченка був простий: у своїх творах він розповідав про ті події, учасником яких найчастіше був сам.
Михайло Коцюбинський високо оцінював літературну діяльність Володимира Кириловича: «Кого в нас читають? Винниченка. Про кого навколо йдуть розмови, як тільки йдеться про літературу? Винниченка. Кого купують? Знову Винниченка».
Драматургія Винниченка просто полонила українську та російську сцени своєю злободенністю. Автор охоплював найгостріші соціально-політичні та моральні проблеми суспільства, не шкодуючи ні міщан, ні чиновників-«інтелігентів», ні багатеньких куркулів. Його п'єси «Щаблі життя», «Чужі люди», «Дисгармонія», «Базар», «Гріх», «Закон», «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» і багато інших постійно були в репертуарі «Молодого театру» Леся Курбаса, Українського театру Садовського, нового драматичного театру ім. І. Я. Франка.
У роки еміграції Винниченко створив не менш популярні твори: соціально-фантастичний роман «Соняшна машина» (1928 р.) і роман-антиутопію «Лепрозорій» (1938 р.). В Україні його твори публікували до 1933 р. Але перебуваючи за кордоном, письменник не міг не думати про свою батьківщину і не цікавитися становищем людей. 1933 р. він пише відкритий лист Сталіну, в якому обвинувачує його в масовому терорі проти українського народу – голоді і репресіях. Доводить, що в радянській дійсності очевидним є «не будування соціалізму, а відновлення старої в'язниці народів». Партія відреагувала негайно: письменника назвали «старим вовком української контрреволюції», а його гонорари, що видавництва справно пересилали автору до Німеччини і Франції, конфіскували. Звичайно, видання книг «ворога народу» було припинено.
Володимир Кирилович, не маючи ніяких ілюзій, розумів, що від розстрілу його врятувало тільки проживання поза сферою впливу Сталіна і що шлях на батьківщину закритий до падіння режиму «батька всіх народів». Письменник дуже болісно переживав розлуку з Україною і загибель усіх своїх надій. У його житті залишалася лише творчість і рішення пекучих проблем, яких ставало все більше і більше.
1934 р. він разом із дружиною Розалією купує невеликий будиночок з ділянкою поблизу французького містечка Мутен, заводить сад, город. Володимир Кирилович дуже багато займається фізичною працею, але намагається щодня по декілька годин віддавати літературі та живопису. За допомогою образотворчого мистецтва Винниченко
