ладану, тим часом уже долинав у блакиті куди слід, аж до престолу Всевишнього.
І пан Пампушка спересердя чхнув.
Чхнув і збентежений чимось Песик Ложка.
28
Чхнув і сам Господь на небесах.
І не тільки тому чхнув, що надто вже гидко присмерджувало паленим пір'ям, а ще й тому, що вони з апостолом Петром уже встигли й погиркатись через оту веремію, зняту десь там, на грішній землі, підступним заходом Козака Мамая.
– Спаскудив мені якийсь анахтемський козак усю хвалу, – з досадою сказав Господь.
– Спаскудив-таки, – погодився й апостол.
– Таку щедру хвалу… і збавив! – і спитав: – Яку ж йому складемо кару, тому козакові?
– От уже й кару, – відмахнувся святий Петро. – Ви, Боже, старієте: за все – кару та й кару! І вам не соромно? Га?
– Знов розбазікався, бачу! – сердито буркнув Господь Бог.
– Варто комусь молитву проказать не слово в слово – і зразу й кара! Словечко перебреше хтось у Новому а чи й у Ветхому Завіті – зразу й кара! А коли хто підлеглих кривдить, коли там, унизу, хтось лише про шкуру свою дбає, а не про добрих людей чи про славу Господню, то за це кари нікому нема та й нема, аби б тільки були кадила справні? Га?
– А що ж ти думаєш! Кадило – це, їй-богу ж, ловка річ.
– Ви таки, Господи, старієте: невже ж вас так тішить усе оте славослов'я…
– А таки тішить!
– …Усі оті лабузнення, кадіння, величання, поклони та поклони, акафісти, молебні? Лизь-лизь та й лизь-лизь? Хіба не так?
– Ти, бачу я, Петрусю, важиш проти основи основ?
– Важу, Господи, – не заперечував святий Петро.
– І смієш про те признаватись!
– Смію, Господи.
– А слід мені лише кивнути пальцем…
– Кивайте.
– …і тобі не бути вже в службовому переліку святих.
– Не бути то й не бути: всі ходимо під Богом.
– Та ти ж від людської роботи одвик.
– Як-небудь проживу.
– Але як же…
– Я ж був колись рибалкою, Господи, – і святий Петро посміхнувся, згадавши блаженні часи бурхливої молодості. – Ви ж пам'ятаєте, Боже, як на озері, десь біля Генісарета здається, синок ваш ходив по хвилях, мов по суші. А коли це спробував зробити я… – і старий Петро засміявся, – мало не втоп!
– Ну, от бачиш! Не по чину пішов. Еге ж! – і сказав тоном наказу: – Треба цю вчительну халепу записати в нову редакцію Євангелія.
– Давно вже записано, Боже.
– І всі це вивчають?
– Вивчають.
– І всюди тебе лають, картають, скромадять і ганять?
– Аякже!
– Коренять і шельмують?
– Ого-го!
– І ти раденький з того?
– Раденький, Господи.
– А яким ти голосом говориш про це?
– Бодренним,
