за начальством, що на все готові за одне панське «спасибі».
Довгенько вони отако базікали, аж ось надійшла сусідка з дев’ятимісячною дівчинкою Дезіре, другою дитиною Філомени. Сама Філомена снідала в сортувальні і домовилася з сусідкою, щоб та приносила їй дитину на роботу; там вона й годувала її похапцем, примостившися на купі вугілля.
– А от моєї й на хвилину не можу залишити: такий галас зчиняє, що хоч з хати тікай, – промовила Маедиха, дивлячись на Естеллу, що задрімала в неї на руках.
Але ж не вдалося їй ухилитися від відповіді на запитання, яке прочитала вона в очах у Левачихи.
– Треба б уже якось кінчати, що ти на це скажеш?
Спочатку обидві матері, навіть не порозуміваючись, були проти шлюбу їхніх дітей. Якщо мати Захарі хотіла якнайдовше користуватися синовим заробітком, то й Філоменина мати так само лютувала, що доведеться втратити доччині гроші. Над головою не горіло, і Левачиха навіть воліла держати в себе онука, поки інших дітей не було; але тепер, коли хлопчик підростав, почав їсти хліб, та ще й дівчинка знайшлася, це вже йшло не в руку і вона всіма силами вимагала шлюбу.
– Захарі уже тягнув жеребок, – казала вона далі, – і тепер більше немає перешкод… То чого ж чекати?
– Відкладемо до кращих часів, – відповіла ніяковіючи Маедиха. – Ну, та й морока! Хіба ж таки не могли вони потерпіти, доки не звінчаються! Щоб я з цього місця не зійшла, – отак і знай, – власними руками задушу Катріну, коли дізнаюся, що й вона цю дурницю зробила!
Левачиха знизала плечима.
– Е! Що там казати! Свого часу зробить і вона, як усі!
Бутлу спокійно, як людина, що почуває себе в своїй хаті, підійшов до буфета взяти шматок хліба. На другому кінці стола разом із лушпинням лежали картопля та порей на Левакову юшку; господиня разів із десять бралася вже до городини і кидала її щохвилини, захоплюючись балачками. Вона знову взяла ніж у руки, але через хвилинку кинула його й метнулася до вікна.
– Що воно таке?.. Диви! Пані Енбо з якимись панами. Ось вони до П’єрронихи пішли.
І обидві знову зацокотіли про жінку П’єррона. Звісно, то не первина! Як Компанія захоче комусь показати селище, то гостей ведуть відразу просто до П’єрронихи, бо в неї чисто. Гостям, звичайно, нічого не розповідають про її історію з головним штейгером. Не штука бути чистьохою, коли маєш полюбовників, що заробляють по три тисячі франків на рік, не кажучи вже про казенну квартиру, опалення та подарунки. Зверху, може, й чисто, зате всередині паскудство. І весь час, поки гості сиділи у П’єрронихи, сусідки наввипередки судили її.
– О, вже виходять, – сказала нарешті Левачиха. – Диви, повертають… Та вони, здається, до тебе, голубонько!
Маедиха злякалася. Хто його знає, може, Альзіра не витерла стола? А юшка! Юшки ж вона ще не ставила! Враз схопилася і, промимривши «до побачення», вона кинулася прожогом додому.
Але вдома все було гаразд, –
