поспиналися аж на тин.
– Світиться, справді світиться!
– Заходь! – скомандувала Горпина і вскочила у двір. Ряба здоровенна собака на прив’язі біля комори почала гавкати.
– От розгавкався! Хазяїн кращий від тебе, та не гавкає! – сказала Маруся, поспішаючи за Горпиною.
Другі зареготалися і собі – бігом. Передні вже були біля вікна, тоді як задні тупцювалися коло фіртки, ламали ломаку з тину.
– Благословіть колядувати! – крикнула Горпина, зазираючи у вікно. Воно намерзло і, окрім жовтої плями від світла, нічого не було видно.
– Благословіть колядувати! – гукнула удруге Горпина, довго дожидаючись одказу.
– Хто там? – донісся з хати голос.
– Колядники. Благословіть колядувати.
– Ось я вас поколядую! Гемонські діти! Де б спати, а вони ходять попід чужими вікнами, собак дражнять.
Декілька дівчат зареготалися, другі кинулись геть навтікача; зосталася Горпина з трьома дівками.
– Та цитьте! – скрикнула Горпина, дослухаючись до гомону в хаті.
– Ось я зараз! Підождіть трохи! – почувся голос Грицьків.
– О-о, бачте: «Підождіть». Він таки впусте, – підохочувала Горпина дівчат, що мали були утікати.
Чутно – двері рипнули, щось зашамотіло у сінях.
Собака на прив’язі – як не розірветься! То кинеться в один бік, то стрибоне уперед, аж вірьовка тріщить.
Сінешні двері розчинилися і – висунулася кочерга… Дівчата, забачивши – дай, Боже, ноги! – не знали, коли за двором опинилися; другі, боязкіші, помчалися вподовж улиці. Одна Христя стояла серед шляху і заливалася з реготу.
– А що, здобулись?
– Я вас! Я вас, бісові старці!.. – гукав Грицько. – Бог свято дав, ні, де за цілий день нагулявшись, спочивати, а вони ходять, роти деруть та добрим людям не дають спокою. Рябко! куси їх!
– Куси, Рябко, лисого! – одгукувались дівчата.
– А що, заробили? – кричала одна.
– Заробили, аж торба продралась! – одказує друга.
– Заробили – насилу ноги домчали! – додає третя.
– Ще б у такого багатиря заробиш! – сердиться Горпина.
А чорна Ївга кривить Горпину:
– Благословіть колядувати! Благословіть колядувати! – носиться її гук вподовж улиці.
У той саме час Грицько спустив Рябка з цепу. Люта собака, як вітер, помчалася вподовж городу, стрибаючи на тин, та аж виє, гавкаючи.
– Тю! тю! – тюкали дівчата, удираючи вперед.
– Благословіть колядувати! – одно желіпає Ївга.
– Хай вам біс! Мені й Рябко заколядує, – перекривляючи Грицька, товсто гукнула Христя.
Нестямний крик реготу зірвався і, як буря, помчався по всій вулиці…
– Ха-ха-ха! ха-ха-ха!
Уже й далеко одбігли від двору, уже повернули й в другу вулицю, а регіт з смішної Христиної вигадки невгавав. Веселим гуком та криком носився він у морозному повітрі, бунтуючи собак по дворах.
Від
