корисною для нас? Де знаходять ці знання? їх отримують із різних джерел: від власних батьків, лікарів і дієтологів, але головним чином засвоюють з агресивної реклами і промивання мізків, справи рук величезних корпорацій, які наслідують комерційні цілі.
Ось якби Творець надав нам «посібник користувача», щоб ми точно знали, що слід споживати і коли, і попутно позбавились необхідності аналізувати потік суперечливої інформації, що поступає від експертів-людей! Між іншим, у мене хороша новина:
Вас не дивує, що Вищий розум, здатний створити настільки витончене людське тіло, не кажучи вже про інші чудеса матері-природи, міг зробити таку дурницю і забути про елементарну інструкцію? Не пояснити нам, що, як і коли ми повинні споживати?
Як, по-вашому, дикі тварини проіснували мільйони років? І, до речі, як вижили наші предки, в яких не було ні супермаркетів, ні мікрохвильових печей, а тим більше терапевтів і дієтологів? А про існування калорій і вітамінів ми знаємо лише протягом останньої сотні років.
Творець забезпечив інструкціями з експлуатації всіх живих істот, у тому числі й нас. І дикі тварини успішно користуються ними! Тому й не знають, що таке зайва вага. Швидше за все, ви перебуваєте під впливом тієї самої помилки, яка заважала мені довгі роки. У дитинстві та юності я серйозно сумнівався в існуванні Творця, що типово для представника західного суспільства. На початку життя жодної зашореності в мене не спостерігалось. Мені розповіли про фей, Санта-Клауса і Бога – діда з довгою білою бородою, який створив нас і захищає до цього дня, знає кожну думку і вчинок і врешті-решт нас судитиме. У тому, що феї і різдвяні Санта-Клауси – чистісінька вигадка, переконатися було неважко. Уже у той час я засумнівався в існуванні Бога. Адже всім відомо, що і газетам не можна довіряти, навіть якщо вони пишуть про події вчорашнього дня.
Як же можна вірити небилицям про те, що було дві тисячі років тому? Тим більше з книги, перекладеної з давніх мов.
Було стільки плутанини і протиріч! Хтось міг потонути, але дивним чином врятувався – слава Господові. «Але чому він допускає землетруси?», «Хто ми, щоб судити справи Всевишнього? Ми повинні вірити». Я не міг прийняти це. Я думав: якщо Богові приписують усі кращі справи на землі, було б справедливо, якби він також брав на себе провину і за наші біди.
Якщо він створив усе на світі, то, значить, він створив і пекло. Навіщо цьому доброму Богові, який усе прощає, робити це? Якщо він створив нас, навіщо він створив усіх нас, щоб бути безгрішними? Поганому танцюристові заважають туфлі; що це за робітник, який винить не себе і не інструменти, а предмет, який він сам створив? Як можна змусити дитя повірити або хоча б зрозуміти, що йому доведеться бути проклятим цілу вічність, і все тому, що хтось зробив своє творіння недосконалим?
Мій молодий розум не міг прийняти всього цього. Що більш за все бентежило мене, так це категоричні заяви в
