вибачення, йдучи на роботу. Як завжди, вона витратила залишок ранку й частину дня на те, щоби цілком забути про сказане. Хай там як, але нічого вдіяти вона не могла і з часом навчилася долати гнів й неспокій, які встигли стати звичною складовою їхнього спільного життя.
Доки вона їхала до Орієнтала, і Джаред, і Лін, двоє старших дітей, устигли подзвонити і цим дуже її розрадили. У них саме були канікули, і от вже кілька тижнів поспіль дім був повен шуму, без якого підлітки ніяк не можуть. Похорон Така вписався в Амандин теперішній розклад якнайкраще. Джаред й Лін вже мали плани на вихідні з друзями: Джаред мав бути із дівчиною на ім’я Мелоді, а Лін – кататися на човні на Лейк-Норман зі шкільним приятелем, його батьки мали там будиночок. Що ж до Анет – їхньої «дивовижної випадковості», як називав її Френк, – то її на два тижні відрядили до літнього табору. Вона теж подзвонила би, та в таборі було заборонено користуватися мобільними. Та й добре, бо те мале базікало цвірінькало би з батьками й приятелями цілодобово.
Згадка про дітей повернула на Амандине обличчя усмішку. Незважаючи на волонтерство в Центрі дитячої онкології лікарні Університету Дюка, життя її в основному зосереджувалося на дітях. Відколи народився Джаред, вона стала матір’ю-домогосподаркою, і хоча майже вжилася в цю роль і змирилася із нею, та все одно постійно відчувала власну обмеженість. Їй приємно було вважати себе не просто матір’ю й дружиною. Колись вона здобувала вищу освіту, аби стати викладачем, й навіть розглядала можливість написати дисертацію, щоби потім викладати в одному з місцевих університетів. Після випуску вона деякий час працювала у школі… та потім якось непомітно життя повернуло у зовсім інший бік. Тепер, у сорок два, вона іноді помічала за собою жарти про те, що в неї ще все попереду, треба просто вирости й нарешті дізнатися, чим вона хоче займатися.
Дехто назвав би це кризою середнього віку, та Аманда не була певна, що це саме вона і є. Не скажеш, що їй кортіло придбати дорожезне спортивне авто, чи завітати до пластичного хірурга, чи утікти десь на Кариби. Та й про нудьгу їй теж не йшлося: знали б усі, скільки сил і часу в неї забирали діти й лікарня – не занудьгуєш. Натомість її занепокоєння було радше пов’язане з тим, що Аманда більше не бачила в собі людини, якою вона мала бути, і вона не була впевнена, що колись знову матиме змогу стати такою людиною.
Упродовж років вона вважала, що їй пощастило, і для цього багато зробив Френк. Вони зустрілися на вечірці його братства, коли вона була другокурсницею. Незважаючи на галасливе й метушливе товариство, їм тоді вдалося знайти тихий куток, де й пробесідували одне з одним до світанку. Він був старший за неї на два роки, серйозний, розумний, і вже у ту першу ніч знайомства вона зрозуміла, що йому вдаватиметься усе, чого він тільки забажає. Цього виявилося достатньо, аби в них зав’язалися стосунки. Наступного серпня він відбув на курс стоматології у Чепел-Гілл, та вони продовжували зустрічатися. Через два роки вони закономірно, як їй здавалося, заручилися, а в липні 1989-го одружилися, одразу після її випуску.
Після
