й збив попіл до покоцаної чашки. – А ще в мене завше є свіжі стейки. Щопонеділка мені їх різник привозить. Там-от, на верхній поличці в льодовику. А гриль на задньому дворі.
Аманда ступила крок до холодильника:
– То що, стейк вам засмажити?
– Та ні. Я їх не одразу їм, десь, може, серед тижня.
Аманда вичекала мить, не певна, куди він хилить:
– То ви просто так це все повідомляєте?
Коли він кивнув і замовк, Аманда списала це на втому й вік. Зрештою, вона засмажила для нього яєчню з беконом, потім прибрала в будинку, а Так сидів у кріслі біля каміну з ковдрою на плечах й слухав радіо. Мимоволі вона помітила, яким сухеньким і зморшкуватим він став, наскільки меншим здавався від того міцного жилавого чоловіка, яким вона колись його знала. Перед тим як піти, вона поправила йому ковдру на плечах, гадаючи, що старий задрімав. Дихання його було важким, наче до кожного подиху йому доводилося докладати зусиль. Вона схилилася й поцілувала його в щоку.
– Люблю я вас, Таку, – мовила вона пошепки.
Він трохи посунувся, наче уві сні, та коли вона повернулася йти, то почула, як він зітхнув і пробурмотів:
– Мені тяжко без тебе, Кларо.
Це були останні слова, які вона від нього чула. У них чулися біль і самотність, і вона враз усвідомила, чому Так стільки часу дозволяв Довсону жити в себе. Такові насправді теж було самотньо.
Після короткої телефонної розмови з Френком – Аманда просто хотіла повідомити, що добре доїхала, але встигла розчути в його репліках знайому напиту розслабленість й швидко попрощалася – вона подякувала долі, що діти мали власні справи на цих вихідних.
На верстаті вона знайшла гаражну течку й взялася міркувати, що тепер робити з авто. У течці швидко знайшовся запис про те, що Стінґрей належав захисникові команди «Кароліна-Гарікенз», й вона зазначила собі, що про це треба поговорити з Таковим юристом. Відклавши течку, вона упіймала себе на думках про Довсона. Він також був частиною її таємниці. Розповісти Френкові про Така – означало розповісти й про Довсона, втім, цього вона хотіла найменше. Так завжди знав, що саме Довсон є справжньою причиною її візитів, особливо на початку. Він не мав нічого проти, бо сам як ніхто інший розумів, як багато означають спогади. Іноді, коли сонце сідало і його скісні промені, пробиваючись крізь тент, затоплювали двір лійкими пізньо-літніми сутінками, вона майже відчувала присутність Довсона біля себе і тому розуміла, що Так був далекий від божевілля. Як і дух Клари, дух Довсона відчувався повсюди.
Хоч вона знала, що немає сенсу фантазувати про те, яким було би її життя, якби вони з Довсоном лишилися разом, останнім часом в неї виникла потреба повертатися сюди частіше. І що частіше вона приїздила, то насиченішими ставали її спогади, то інтенсивніше якісь давно забуті події й відчуття виринали з глибин пам’яті. Тут так просто можна було пригадати, яку силу вона почувала у собі, коли Довсон був поряд, якою
