Ендрюс уже була на ногах і достатньо опанувала себе, щоб промовити слова, які стали питанням цього дня.
– На що ми наштовхнулися? Не на оту ж машину, бо Нора її об’їхала.
Джендрон відповів їй абсолютно чесно:
– Не знаю, мадам.
– Спитай у неї, чи має вона мобільний, – докинув Барбі, а тоді гукнув прибуваючим глядачам. – Агов! У когось є телефон?
– У мене, містере, – відгукнулася одна жінка, але перш ніж вона встигла промовити щось іще, всі вони почули наближення звуків чуп-чуп-чуп. Вертоліт.
Барбі з Джендроном обмінялися тривожними поглядами.
Синьо-білий гелікоптер летів низько. Курсом на стовп диму, що позначав місце аварії лісовоза на шосе 119, але повітря було напрочуд ясним, з тим ледь не збільшувальним ефектом, що його дарують найкращі дні на півночі Нової Англії, тож Барбі легко прочитав велику цифру 13 на борту гвинтокрила. А також побачив око – логотип компанії Сі-Бі-Ес[50]. Це був вертоліт їхньої служби новин, із Портленда. Він, певне, вже перебував десь у цьому районі, подумав Барбі. А тут раптом трапилася нагода відзняти кілька соковитих кадрів з місця аварії для шестигодинного випуску новин.
– Ох, ні, – простогнав Джендрон, прикривши долонею очі від сонця. А тоді закричав: – Геть звідси, дурні! Завертайте назад!
Звісно, без толку. Намарно також він почав широко змахувати руками, ніби щось відганяє.
З-за спин Барбі й Джендрона зачудовано дивилася Ельза.
Вертоліт знизився до висоти дерев і завис на місці.
– Мені здається, все буде гаразд, – віддихнув Джендрон. – Люди, що залишились на тій дорозі, мабуть, йому теж махали, щоб не підлітав. Пілот мусив би зрозуміти…
Але вертоліт гойднувся в північний бік, щоби зависнути над лугом Алдена Дінсмора для іншого кута зйомки і наштовхнувся на бар’єр. Барбі побачив, як розтрощило один з роторів. Гелікоптер одночасно шарпонуло вниз і вбік. І тут же він вибухнув, заливаючи свіжим вогнем дорогу й поля по той бік бар’єра.
По бік Джендрона.
Ззовні.
Джуніор Ренні крадькома, як злодій, пробрався в будинок, у якому він виріс. Або як привид. У домі, звісно, було пусто; його батько мав зараз перебувати на своїй гігантській площі, де стояли вживані автомобілі, біля шосе 119 (Джуніорів приятель Френк іноді називав це місце Святим Олтарем Не Треба Готівки), а Френсін Ренні вже чотири роки, як постійно відпочивала на цвинтарі Утішливі Гробки. Міський ревун замовк, і звуки поліцейських сирен стишилися, віддалившись десь у південному напрямку. У хаті стояла благословенна тиша.
Він прийняв пару пігулок імітрексу, скинув одяг і зайшов до душу. А вже коли вийшов, побачив кров на своїх штанях і сорочці. Зараз він не міг цим займатися. Заштовхнув одяг під ліжко, засмикнув штори, заповз у постіль і натягнув собі на голову ковдру, як робив це колись, ще дитиною, ховаючись від чудовиськ, що живуть у шафі. Так він і лежав, тремтів, а в голові йому гуло, немов там
CBS – заснована 1927 року в місті Ньюарку, сьогодні одна з найбільших телерадіокомпаній США; завдяки логотипу американці її зазвичай називають просто «Око».
