аварій у південному напрямку від місця пригоди скупчилися обабіч дороги: один гурт на коров’ячому пасовищі, другий – по коліна в чагарнику. Роззяви стояли з тим виразом ідіотського зачудування на обличчях, котрий так добре був знайомий Ренні, на окремих лицях він спостерігав його щодня, а в масі – кожного березня, під час загальних міських зборів. От лише люди ці дивилися не на палаючий лісовоз. А тепер і Рендолф також, звісно що не дурень (аж ніяк не мудрагель, але він принаймні точно знав, з якого боку намазано маслом його кусень хліба), разом з усіма задивився на те місце і також зачудовано роззявив рота. І Джекі Веттінгтон туди дивилася.
На дим вони всі дивилися. Дим, котрий несло від палаючого лісовоза.
Темний, масний дим. Люди, що стояли супроти вітру, мусили б задихатися й кашляти від нього, тим паче, що з півдня якраз віяло легким бризом, але їх дим не торкався. І Ренні зрозумів причину. У таке важко було повірити, але він бачив це на власні очі. Дим дійсно несло на північ, але по дорозі він різко міняв напрямок руху – ледь не під прямим кутом – і трубою здіймався вгору, немов крізь димар. А ще він залишав по собі темно-коричневий осад. Довгу смугу, що, здавалося, просто зависла в повітрі.
Джим Ренні затряс головою, щоб прогнати з очей це видовище, але, щойно перестав, як зрозумів, що нікуди воно не поділося.
– Що це? – запитав Рендолф лагідним від здивування голосом.
Перед Рендолфом постав фермер Дінсмор.
– Отой хлопець, – показав він на Ерні Келверта, – зв’язався по телефону зі Службою нацбезпеки, а оцей хлопець, – показав він на Ренні театральним жестом судового промовця, що Ренні аж ніяк не сподобалося, – вирвав телефон йому з рук і вимкнув! Пітере, він не мусив був того робити! Бо то не було звичайне зіткнення. Літак жодним чином не наближався до землі. Я сам це видів. Якраз накривав городину перед заморозком і сам усе видів.
– І я теж… – почав було Рорі, і цього разу вже його брат Оллі дав малому потиличника. Рорі зарюмсав.
Алден Дінсмор провадив далі.
– Він врізався у щось. У те саме, що й лісовоз. Воно там є, його можна торкнутися. Той молодий хлопець – кухар – сказав, що тут треба встановити заборонену для польотів зону, і він таки мав рацію. Але містер Ренні, – тут він знову показав на Ренні, ніби сам він особисто був щонайменше Перрі Мейсоном[53], а не якимсь селюком, котрий заробляє собі на прожиток, ладнаючи присоси до коров’ячих дійок, – навіть балакати на схтів. Взяв і вимкнув телефон.
Ренні не попустився до заперечень.
– Ти гаєш час, – нагадав він Рендолфу і, підступивши ближче, додав пошепки: – Дюк їде сюди. Раджу тобі не ловити ґав, а якомога швидше взяти тут ситуацію під свій контроль, поки він ще не прибув, – тут він скинув крижаним оком на фермера. – Свідків можеш допитати пізніше.
Проте – от нахаба! – останнє слово промовив таки Алден Дінсмор:
– А той парубок Барбер мав-таки рацію. Він був правий, а Ренні зараз не правий.
Перрі Мейсон – знаменитий вигаданий адвокат, персонаж понад 80 детективних романів Ерла Стенлі Гарднера (1889–1970), а також сотень фільмів, театральних, телевізійних та радіовистав за його творами.
