із двадцяти двох страв, і, коли всі поїли й тарілки та розкладні столи були прибрані, мої сестри Сесилія й Анна станцювали перед королівським двором.
– Будь ласка, принцесо Єлизавето, станцюйте для нас, – коротко наказав мені король.
Я подивилася на матір; ми з нею домовилися, що я не танцюватиму. Востаннє я танцювала в цих кімнатах на Різдво, й на мені була шовкова сукня, не менш розкішна, ніж на королеві Анні, пошита за тією самою моделлю, наче щоб підсилити порівняння між нею і мною – я була на десять років молодшою, ніж вона; і її чоловік, король Ричард, не міг відвести від мене очей. Весь двір знав, що він закохався в мене й що він покине свою стару хвору дружину, щоб поєднатися зі мною. Я танцювала з сестрами, але він бачив тільки мене. Я танцювала перед сотнями людей, але тільки для нього.
– Якщо ваша ласка, – сказав король Генрих, і я зустрілася з прямим поглядом його карих очей і зрозуміла, що відмовитися не можу.
Я підвелася зі стільця й подала руку Сесилії, якій довелося бути моїм партнером, хотіла вона цього чи не хотіла, й музики заграли сальтарело. Сесилія багато разів танцювала зі мною для короля Ричарда, й, побачивши, як скривилися її губи, я зрозуміла, що вона теж про це думає. Вона могла почуватися як рабиня, змушена догоджати султанові, але в ту мить найбільш приниженою була я – і це її трохи втішало. То був швидкий танець зі стрибком після кожного кроку, а ми обидві були прудкі й граціозні. Ми кружляли по кімнаті, сходячись і розходячись до інших партнерів, а потім зустрічалися знов у центрі зали. Музики закінчили фанфарами, й ми зробили реверанс королю й одна одній, повернулися назад і стали біля матері розчервонілі, трохи спітнілі й засапані, а тим часом музики стали грати для короля.
Він слухав їх уважно, відбиваючи однією рукою ритм на бильці стільця. Безперечно, він любив музику і, коли вони закінчили фанфарами, нагородив їх золотою монетою, пристойною винагородою, але не королівською. Спостерігаючи за ним, я зрозуміла, що він так само ощадливий із грішми, як і його мати. Цього молодика не виховували в переконанні, що світ повинен посадити його на трон. Це був не той молодик, який звик до королівського статку й безтурботно його гайнує. Не був схожий він на короля Ричарда, який вважав, що чоловік шляхетний має жити, як лорд, і роздавав своє багатство людям. Далі музики заграли для загального танцю, а король нахилився до моєї матері і сказав, що хотів би провести певний час на самоті зі мною.
– Звичайно, ваша величносте.
Вона наготувалася піти геть від нас і забрати дівчат із собою, залишивши нас самих у кінці великої зали.
– На самоті, й щоб нас ніхто не тривожив, – сказав він, зупиняючи її порухом руки. – У приватній кімнаті.
Вона завагалася, і я зрозуміла, що вона обмірковує ситуацію. По-перше, він король. По-друге, ми заручені. А по-третє, так чи інак вона не може йому відмовити.
– Ви можете побути наодинці в приватній кімнаті за великим столом, – сказала вона. – Я простежу, щоб вас ніхто не потурбував.
Він
