і відвезти його до нашої тітки Маргарити Йоркської у Фландрію? Але я не знаю, як це зробити. Я не маю грошей, щоб найняти корабель. І я не знаю, до кого звернутися. Як ви думаєте, нам треба зробити це? Вивезти Тедді звідси? Тітка Маргарита догляне його й захистить із любові до династії Йорків. Ми повинні виїхати звідси? Ви знаєте, як це робиться?
– Король Генрих не скривдить його, – сказала я. – Принаймні тепер. Він може наважитися на це згодом, коли утвердиться як король, міцно сяде на троні й люди вже не дивитимуться на нього й не думатимуть, що він має намір зробити. Але протягом кількох наступних місяців він намагатиметься подружитися з усіма. Він переміг у битві, тепер він повинен завоювати королівство. Не досить убити колишнього короля, він має бути визнаний людьми й коронований. Він не ризикне скривдити дім Йорків і всіх тих, хто нас любить. Бідолаха може навіть відчути обов’язок одружитися зі мною, щоб догодити їм усім.
Вона всміхнулася.
– Ви будете чудовою королевою! Справді дуже гарною королевою! І тоді я можу бути впевнена, що Едвардові нічого не загрожуватиме. Ви зможете залучити його до свого почту, правда ж? Ви будете опікуватися ним, хіба ні? Ви знаєте, що він нікому не загрожує. Ми обоє будемо вірними династії Тюдорів. Ми будемо вірними вам.
– Якщо я коли-небудь стану королевою, він буде в безпеці, – пообіцяла я їй, подумавши, скільки людських життів залежатимуть від мене, якщо Генрих шануватиме наші заручини. – Але поки що, я думаю, ви можете спокійно приїхати в Лондон із нами й будете в безпеці з моєю матір’ю. Вона знає, що робити. У неї вже є план.
Меґґі завагалася. Між її матір’ю Ізабеллою і моєю існувала давня ворожнеча, а її саму виховала дружина Ричарда Анна, що ненавиділа мою матір як смертельного ворога.
– А вона дбатиме про нас? – дуже спокійно запитала вона. – Чи ваша мати буде доброю до Тедді? Я чула, вона ворог нашої родини.
– Вона не сварилася ані з тобою, ані з Едвардом, – сказала я заспокійливим голосом. – Ви доводитеся їй небогою й небожем. Усі ми належимо до династії Йорків. Вона захищатиме вас, як захищає нас.
Меґґі заспокоїлася, бо вона довіряє мені, а я не стала їй нагадувати, що моя мати мала двох власних синів, Едварда й Ричарда, яких вона любила більше за життя; але вона не змогла вберегти їх. І ніхто не знає, де перебувають мої менші брати сьогодні.
Вестмінстерський палац, Лондон
Нас не зустрічав кортеж на в’їзді до Лондона, а коли один чи двоє підмайстрів та базарна торговка побачили нас на вузьких вулицях і криками привітали дітей Йорків, наш ескорт згуртувався тісніше, щоб довезти нас якнайскоріше до королівського Вестмінстерського палацу, де важкі дерев’яні ворота відразу зачинилися за нами. Безперечно, новий король Генрих не хоче мати суперників у серцях жителів міста, яке він називає своїм. Моя мати зустріла нас на сходах, перед великими дверима, вона чекала на нас із моїми маленькими сестрами, шестирічною Катериною й чотирирічною Бриджит, які стояли обабіч неї. Я скотилася з коня й опинилася в її обіймах, вдихнувши знайомі пахощі
