неї, то вона пам’ятала кожне слово того прокляття, найстрашнішого, яке вона висловлювала на будь-чию адресу; вона знала його напам’ять.
– Ми сказали: позаяк ніхто не може залагодити несправедливість, яку хтось учинив проти нас, ми прийшли до тебе, до нашої Богоматері, й ми поміщаємо в твої темні глибини своє прокляття: щоб ти забрала від того, хто забрав нашого першонародженого сина, його першонародженого сина.
Вона відвернула свій погляд від річки, й, коли подивилася на мене, її темні зіниці розширилися:
– Тепер ти пам’ятаєш? Як ми сиділи біля річки? Біля цієї самої річки?
Я кивнула.
– Ми сказали: «Нашого хлопця забрали, коли він ще не став чоловіком, не став королем – хоч був народжений, щоб стати і тим, і тим. А потім забери і його онука, і коли ти його забереш, ми знатимемо, що ці смерті стали результатом нашого прокляття і платою за втрату нашого сина».
Я затремтіла від трансу, яким мене оповила мати, коли її тихі слова впали на річку, як краплі дощу.
– Ми прокляли його сина і його онука.
– Він цього заслуговує. І коли його син та онук помруть і в нього не залишиться нікого, крім дівчат, тоді ми знатимемо, що це вбивця нашого хлопця, хлопця Мелюзини, й наша помста здійснилася.
– Ми вчинили жахливу річ, – сказала я непевним голосом. – Наше жахливе прокляття впаде на невинних нащадків. Жахливо бажати смерті двом невинним хлопцям.
– Так, – спокійно погодилася моя мати. – Твоя правда. Але ми вчинили так тому, що хтось учинив це нам. І нехай хтось знатиме, як мені було боляче, коли помре його син, а потім і онук, і лише дівчина залишиться його спадкоємцем.
Люди шепотілися, що моя мати обдарована відьмацькими чарами, і справді її власну матір судили й визнали винною в чорному чаклунстві. Лише їй відомо, у що вона вірить, лише вона знає, що вона спроможна зробити. Коли я була малою, то бачила, як вона накликала бурю з дощем, і бачила, як піднялася в річці вода і змила бунтівне військо герцога Букінгемського і його разом. Мені тоді здалося, вона це зробила за допомогою свисту. Вона розповіла мені про туман, який вона видихнула із себе холодної ночі і який заховав армію мого батька, щоб він зміг несподівано вдарити з вершини пагорба і захопити ворога зненацька, завдавши йому поразки за допомогою не лише меча, а й грози.
Люди вірять, що вона наділена чарівною силою, бо її мати належала до королівського дому Бургундії, предків якого можна простежити до водяної відьми, русалки чи сирени, Мелюзини. Можна почути, як Мелюзина співає, коли помирає одне з її дітей. Я сама її чула, і той звук я ніколи не забуду. То був холодний лагідний поклик, який лунав кожної ночі. Більше мій брат не гратиметься на моріжку біля Тауера, його бліде личко промайнуло за шибкою, і ми стали журитися за ним як за мертвим хлопцем.
Якою могутністю наділена моя мати і яке щастя супроводжує її в задумах, невідомо, мабуть, і їй самій. Безперечно, що їй щастить, і вона називає це магією. Коли я була малою дівчинкою, я вважала її чаклункою, спроможною повернути
