залишався в палаці Ламбет до коронації, і якби він захотів підвести голову від свого сніданку, то побачив би моє вікно у Вестмінстерському палаці, прямо через річку перед ним; але, мабуть, він не захотів підвести голову, він досі не цікавився своєю незнайомою нареченою, бо не надіслав їй жодної звістки. Уночі перед коронацією він перебрався в лондонський Тауер, як веліла традиція. Там він оселився в королівських покоях і щодня проминав двері, за якими востаннє бачили моїх братів, щодня перетинав зелений моріжок, де для мого брата поставили мішень, щоб він тренувався у стрільбі з лука. Чи може чоловік ходити там і не відчувати, як поза спиною йому пробігає мороз, не бачити бліде обличчя ув’язненого хлопчика, який мав би коронуватися королем? Чи його мати не бачить легку тінь на причалі або, коли стає навколішки на королівському місці в каплиці, не чує вона слабке відлуння хлоп’ячого дисканту, який промовляє свої молитви? Як можуть двоє Тюдорів підійматися на кам’яний поміст у саду Тауера й не чути за дерев’яними дверима голоси двох маленьких хлопчаків? І якщо вони будь-коли дослухаються, то невже вони не чують тихих молитов Едварда?
– Він шукатиме винуватців, – похмуро промовила моя мати, – він допитуватиме всіх, хто будь-коли їх охороняв. Він захоче знати, що сталося з принцами, й сподівається, що знайде когось, кому можна буде дати хабар, і той виступить з необхідним звинуваченням або когось, кого можна буде переконати, щоб він склав провину на Ричарда. Якщо він зможе довести, що Ричард убив принців, він зможе виправдати себе за те, що захопив трон, бо справжні спадкоємці мертві, й він зможе назвати Ричарда тираном і царевбивцею. Коли Генрих доведе їхню смерть, він виграє свою справу.
– Мамо, я готова заприсягтися своїм життям, що Ричард їх не скривдив, – сказала я переконано. – Я знаю, Ричард мені сказав би, якби він так зробив. Ти це знаєш. Ти ж переконалася в цьому тієї ночі, коли він прийшов до тебе й запитав, чи не ти їх викрала, правда ж переконалася? Він не знав, де вони є і що з ними сталося. Він думав, що, можливо, вони в тебе. Я готова заприсягтися, що він нічого не знав ані тоді, ані згодом. Звичайно, його мучило те, що він нічого не знає. Тому він не знав, кого назвати своїм наступником. Він розпачливо хотів знати, що сталося з хлопцями.
Мати подивилася на мене важким поглядом.
– О, я вірю, що Ричард не вбивав хлопців. Зрештою, я це знаю. Я ніколи не віддала б тебе й твоїх сестер під його опіку, якби думала, що він спроможний скривдити дітей власного брата. Але не випадає сумніватися в тому, що він викрав нашого принца Едварда на дорозі в Лондон. Він убив мого брата Ентоні, коли той намагався його захистити. Він помістив Едварда в Тауер і зробив усе, щоб захопити Ричарда. Це не він убив їх таємно. Але він помістив їх туди, де вбивця міг до них добутися. Він порушив волю твого батька й сів на трон твого брата. Можливо, він їх і не вбив; але він мусив залишити їх під моєю опікою, де вони були б у безпеці. Ричард Глочестерський забрав Едварда від мене й захотів забрати також мого сина Ричарда. Він захопив трон і вбив мого брата Ентоні й мого сина Ричарда Грея. Він був
