багато друзів у парламенті й по всій країні і йому не варто ризикувати, ображаючи дім Йорків. Він муситиме одружитися з Єлизаветою. Він обіцяв це вже рік тому, а тепер він не має вибору. Це було частиною плану вторгнення і домовленістю з тими, хто погодився його підтримати на самому початку.
– Але хіба він не розгнівався, довідавшись про її стосунки з королем Ричардом? – правила своєї Сесилія.
– Із королем Ричардом? А якими були в них стосунки? – Мати спокійно дивилася на мою недоброзичливу сестру. – Я нічого не знаю про останнього узурпатора Ричарда, – сказала вона, і я вже знала, що вона скаже далі. – І ти знаєш не більше. А король Генрих знає ще менше.
Сесилія розтулила рота, наче хотіла заперечити, але один холодний погляд матері примусив її замовкнути.
– Король Генрих досі знає дуже мало про своє нове королівство, – провадила мати. – Він прожив майже все своє життя за морем. Але ми йому допоможемо й розповімо все, що він захоче знати.
– Але ж Єлизавета й Ричард…
– Це саме те, чого він не повинен знати.
– Ну, гаразд, – різко сказала Сесилія. – Але ж ідеться про всіх нас, а не тільки про Єлизавету. Вона тут не сама-одна, хоч поводиться так, ніби ніхто не має значення, крім неї. А діти із замку Ворік завжди запитуватимуть, чи будуть вони в безпеці, бо Меґґі боїться за Едварда. А як щодо мене? Одружена я чи ні? Що станеться зі мною?
Мати спохмурніла під цим потоком запитань. Сесилія одружилася надто швидко, перед самою битвою, і вони навіть не встигли лягти до ліжка, бо її чоловік мусив їхати на війну. Тепер, звичайно, він невідомо-де, а король, який наказав їм одружитися, мертвий, і всі пов’язані з її одруженням плани зазнали невдачі. Сесилія, певно, знову стала дівчиною, або вдовою, або покинутою дружиною. Ніхто не знає.
– Леді Марґарет візьме дітей Воріків під свою опіку. І вона має плани щодо тебе. Вона говорила дуже прихильно про тебе та твоїх сестер.
– Чи леді Марґарет має намір правити двором? – спокійно поцікавилася я.
– А щодо мене в неї які плани? – запитала Сесилія.
– Я розповім тобі згодом, коли сама знатиму більше, – відповіла мати Сесилії, а звертаючись до мене, пояснила: – Її обслуговуватимуть, стоячи на одному коліні, до неї звертатимуться «ваша милість», їй віддаватимуть королівський уклін.
Я зробила зневажливу гримасу.
– Не схоже, щоб ми стали з нею найкращими друзями.
– Коли ти одружишся і станеш королевою, вона робитиме тобі реверанс, незалежно від того, як її називатимуть, – просто відповіла моя мати. – Не має значення, подобаєшся ти їй чи ні, ти одружишся з її сином. – Вона обернулася до менших дітей. – А тепер я покажу вам ваші кімнати.
– Хіба ми не житимемо у своїх звичних кімнатах? – бездумно запитала я.
Усмішка моєї матері була трохи напруженою.
– Звичайно, ми більше не житимемо в королівських кімнатах.
