рушник! Треба спинити кров. Пошукайте ще що-небудь!
Рут закачала рукава й почала розстібати на жінці одяг. Керн ухопив з умивальника рушник і подав їй.
– Зараз має прийти лікар! Мариль побіг по нього.
Шукаючи ще чогось замість бинтів, він хапливо вивернув валізу на підлогу.
– Давайте, що є під руками! – кричала Рут.
На підлозі лежала купка речей для немовляти: сорочечки, пелюшки, покривальця, плетені кофтинки з рожевої та голубої вовни, оздоблені шовковими бантиками. Одна була ще недоплетена, з неї стриміли дротики. Клубок м’якенької голубої пряжі беззвучно покотився по підлозі.
– Давайте, мерщій! – Рут кинула додолу закривавлений рушник. Керн подав їй жмут пелюшок. І в цю мить почулися кроки на сходах.
Двері прочинилися, вбігли Мариль із лікарем.
– Що це тут діється? Ах, чорт!
Лікар ступив до ліжка, одіпхнув Рут Голланд і схилився над жінкою. За хвилину він обернувся до Мариля:
– Біжіть подзвоніть по телефону 21–67, хай Браун негайно приїде сюди й привезе все потрібне для наркозу. Операція Бракстона-Гікса. Запам’ятали? І все, що требі при тяжкій кровотечі.
– Іду.
Лікар озирнувся довкола.
– Ви можете йти, – сказав він Кернові. – Фройляйн хай лишиться тут. Принесіть води. І подайте мою сумку.
Другий лікар прибув через десять хвилин. З допомогою Керна та ще кількох чоловіків, що посходилися тим часом, лікарі влаштували в сусідній кімнаті імпровізовану операційну: повідсовували ліжка, зсунули докупи столи, приготували інструменти. Хазяїн готелю приніс і повкручував у патрони найбільші лампи, які в нього були.
– Швидше, швидше! – перший лікар аж кипів од нетерпіння. Накинувши на себе білий халат, він звелів Рут Голланд застебнути його на спині. – Надягніть і ви! – Він кинув їй другий халат. – Може, ви нам тут потрібні будете. Крові не боїтесь? Не зомлієте?
– Ні, – відповіла Рут.
– Чудово. Молодчина!
– Може, і я стану в пригоді? – спитав Керн. – Я вчився рік на медичному.
– Поки що не треба. – Лікар скинув оком на інструменти. – Ну, можна починати?
Лисина його блищала під лампочкою. Двері познімали із завісок, і четверо чоловіків перенесли ліжко з жінкою до операційної. Жінка лежала, широко розплющивши очі, й тихенько скімлила. Її безкровні губи тремтіли.
– Ну, беріться! Швидше! – владно гримнув лікар. – Підіймайте! Та обережно, чорт забирай!
Жінка була важка. У Керна аж піт краплями виступив на лобі. Очі його зустрілися з очима Рут. Дівчина була бліда, але спокійна і така змінена на обличчі, що Керн ледве впізнав її. Вона всім своїм єством була з жінкою, що спливала кров’ю.
– От так! Тепер вийдіть усі, хто тут зайвий! – знову гримнув лисий лікар. Потім узяв породіллю за руку. – Не бійтеся, це зовсім не боляче, – несподівано материнським голосом сказав він.
– Дитину
