цікавитися. Після всіх цих лекцій про картини як найкраще капіталовкладення я сьогодні подвоїв свій статок, навіть не купивши Мане.
Я звернув на П’ятдесят четверту вулицю. Неподалік був маленький квітковий магазин, де продавали дуже дешеві орхідеї, можливо, вони були не найсвіжіші, але це не впадало в око. Напередодні Меліков дав мені адресу фірми, в якій працювала Наташа Петровна, – у моїх думках панував цілковитий хаос, і я ніяк не міг визначитися. Я то вважав Наташу дурною шовіністичною вітрогонкою, то себе – неотесаним грубіяном. А тепер здавалося, що втрутився сам Бог, і доказом цьому був стодоларовий папірець у мене в кишені. Я купив дві орхідеї й надіслав їх Наташі. Вони коштували лише п’ять доларів, хоч на вигляд здавалися дорожчими – це теж було цілком доречно.
У «Браунінґ і Кінґ» я вибрав собі легкий сірий костюм, треба було тільки підігнати штани.
– Приходьте завтра ввечері, – сказав продавець.
– А чи не можна забрати його сьогодні?
– Уже пізно.
– Але він потрібен мені саме сьогодні ввечері, – я не здавався. – Терміново.
Мені не було аж так уже спішно, але раптом запраглося отримати його якнайшвидше. Я вже й забув, коли купував собі новий костюм, до того ж в голову стрельнула дурнувата ідея, що ця обновка символізує завершення моїх емігрантських поневірянь на чужині і відтепер я зможу почати тихе осіле життя звичайного обивателя.
– Спробуйте щось зробити, – попросив я.
– Піду в майстерню, запитаю.
Я стояв між довгих рядів розвішаних строїв і чекав. Здавалося, костюми зусібіч марширують на мене, як армія автоматів, що їм вдалося досягти вершини досконалості, цілком усунувши зі свого шляху людину. Між них прошмигнув продавець, який здався мені пережитком історії.
– Усе добре. Приходьте перед сьомою.
– Дуже вам дякую.
Я вийшов на розпечену сонцем запилюжену вулицю.
Увечері пішов на Третю авеню. Льові-старший саме прикрашав вітрину. Я зупинився перед ним у своєму розкішному костюмі. Він вирячив очі, наче пугач уночі, і махнув свічником, щоб я заходив.
– Прекрасно, – сказав він. – То це перші плоди у ролі фахового шахрая?
– Це лише аванс від людини, якій ви мене самі порекомендували, містере Льові.
Льові всміхнувся.
– Цілий костюм. Tiens.
– Ще й навіть гроші залишилися. Сильверс порекомендував мені «Брукс Бразерс». Я обрав дешевший варіант.
– У вас вигляд справжнього авантюриста.
– Щиро дякую. Це саме про мене.
– Схоже, ви чудово порозумілися, – пробурчав Льові, прикріплюючи до генуезького оксамиту прекрасного, нещодавно пофарбованого ангела вісімнадцятого століття. – Дивно, що ви взагалі завітали до нас, якихось дрібних пінчерів.
Я мовчки дивився на нього. Маленький товстун ревнував, хоч саме він і порекомендував мене Сильверсу.
– Вам
