це відбувається.
Вона не звернула уваги на мої слова.
– Оте «дещо» – це прихована самовдоволеність, – пояснила вона. – Вона схована так далеко, що годі знайти. І все одно вона злить. Розумієте?
– Звісно. Я і сам злюся, коли відчуваю таке в інших. Але чому ви мені це розказуєте?
– Щоб вас подратувати, – відповіла Наташа Петровна. – Саме тому. А я? Що вас у мені роздражнює?
– Нічого, – відповів я, розсміявшись.
Вона спаленіла. Я відразу пошкодував, але було вже надто пізно.
– Клятий німець, – сказала тоді.
Вона зблідла і почала уникати мого погляду.
– Можливо, вам буде цікаво знати, що Німеччина позбавила мене громадянства, – відповів я і відразу розлютився, що таке бовкнув.
– Це й не дивно! – Наташа Петровна постукала по шибці. – Їдьте до готелю «Ройбен».
– Перепрошую, мадам, а на якій він вулиці? – запитав водій.
– Це там, де ви мене чекали.
– Добре, мадам.
– Вам не потрібно відвозити мене назад до готелю, – сказав я. – Я можу вийти і тут. Скрізь повно автобусів.
– Як хочете. Ви тут удома.
– Зупиніть, будь ласка! – попросив я водія, а потім вийшов. – Наташо, дуже вам дякую.
Вона не відповіла. Я стояв у Нью-Йорку на Вісімдесят шостій вулиці і дивився на кафе «Гінденбурґ», звідки лунала духова музика. На вітрині кафе «Ґайґер» лежав домашній німецький крендель. У крамниці поруч висіла кров’янка. Навколо мене лунала німецька мова. За всі ці роки я часто уявляв, як добре було б повернутися, але саме про таке повернення не мислив ніколи.
9
Найперше, що я мав зробити у Сильверса, – це скласти каталог усього, що він коли-небудь продав, і на фотографіях кожної картини позначити її колишніх власників.
– Найскладніше – встановити автентичність старих картин, – пояснив Сильверс. – Ніколи точно не знаєш, звідки вони і чи справжні. Картини – як аристократи, потрібно простежити їхню генеалогію аж до художника, який їх створив. І цей родовід має бути безперервний, від церкви А до кардинала Б, від колекції князя Х до каучукового магната Рабиновича чи до автомобільного короля Форда. Прогалини тут неприпустимі.
– Але ж ідеться про відомі картини?
– Картини, може, і відомі, але фотографія виникла лиш наприкінці дев’ятнадцятого століття. І далеко не кожну стару картину копіювали, щоб потім мати зразок для порівняння. Часто треба покладатися тільки на припущення. – Сильверс підступно всміхнувся. – Або на мистецтвознавців.
Я рівно склав чергову пачку фотографій. Згори лежали кольорові світлини Мане. То були невеликі картини з квітами – півонії у склянці води. Квіти й вода здавалися справжніми. Від них віяло дивовижним спокоєм і живою енергією – то були зразки чистого мистецтва: наче художник уперше створив ці квіти, а раніше їх навіть і не існувало.
– Подобаються? – запитав Сильверс.
– Вони прекрасні.
– Кращі,
