моєї люті не протестуючи, тільки щоразу мені нагадує, що дата мого від’їзду наближається.
В одну з ночей, уже близьку до призначеної дати, вона відмовляється кохатися зі мною. Я викурюю цілу сигару з гашишем, випиваю дві пляшки вина й падаю непритомний посеред кімнати. Коли приходжу до тями, то усвідомлюю, що опинився на дні глибокої ями й настав час вибиратися на поверхню. І тоді я, той, хто так раніше пишався своєю мужністю, доходжу до розуміння, що став боягузом, пристосуванцем, дріб’язковим у ставленні до власного життя. Того ранку я розбудив її поцілунком і пообіцяв зробити все, чого вона від мене хоче.
Я полетів до Іспанії і за тридцять вісім днів пішки подолав дорогу до Сантьяго-де-Компостела. Прийшовши туди, я зрозумів, що моя справжня подорож тільки починається. Я вирішую залишитися в Мадриді й жити там на авторські гонорари, нехай океан відокремлює мене від тіла Естер – хоч офіційно ми залишаємося чоловіком і дружиною і досить часто розмовляємо по телефону. Це, зрештою, дуже зручно – жити у шлюбі, знаючи, що в будь-яку хвилину я можу повернутися в обійми дружини й водночас користуватися всіма вигодами цілковитої незалежності.
Я закохуюся у вчительку каталанської мови, в аргентинку, що виробляє ювелірні прикраси, в дівчину, яка співає в метро. Авторські відрахування від моїх музичних творів надходять і далі, і мені цього вистачає на досить комфортне життя, я не маю потреби працювати, й у мене досить вільного часу на все… зокрема й на те, щоб написати книжку.
Але написання книжки завжди можна відкласти на наступний день, бо префект Мадрида вирішив, що місто має перетворитися на безперервне свято, він навіть вигадав гасло «Мадрид мене збуджує», він примушує чоловіка протягом цілої ночі тинятися з бару в бар, винаходить романтичну назву «гулянка мадридська», й усе це аж ніяк не можна відкласти назавтра, адже навколо – море розваг, дні стають короткими, а ночі – довгими.
Й ось одного чудового дня Естер телефонує і каже, що прилетить мене навідати: мовляв, ми повинні нарешті обговорити нашу ситуацію. Вона повідомляє, що з’явиться через тиждень, і це дає мені змогу належно підготуватися (я їду до Португалії, але через місяць повернуся, повідомляю я білявій дівчині, яка раніше співала в метро, а тепер ночує в дешевому готелі, і з якою я щоночі вирушаю на «мадридські гулянки»). Прибираю у своєму помешканні, знищую всі сліди жіночої присутності, прошу своїх друзів зберігати цілковиту мовчанку, бо моя дружина приїздить до мене, щоб провести тут цілий місяць.
Естер виходить із літака з невпізнанно й жахливо коротко обстриженим волоссям. Ми вирушаємо з нею в подорож по Іспанії, відвідуємо містечка, які багато означають для однієї ночі, але жодного з них я не зміг би знайти, якби мені треба було повернутися туди вдруге. Ми ходили на кориду, на фламенко, я поводився як найкращий чоловік у світі, бо хотів, щоб вона повернулася додому з відчуттям, що я досі її кохаю. Я й сам не знаю, навіщо хочу навіяти їй це відчуття, мабуть, тому, що в глибині душі вона розуміє: одного дня мій мадридський сон
