ціла отара людей. Деякі з них пітніли і тужилися, підтримуючи постамент. Інші просто стояли навколо, вирядившись у жалобні лахи з гофрованими комірцями, немов чекали початку перегонів. І тут Менді прорекла: «Якщо похоронна церемонія публічна, то будь-хто може брати в ній участь. Так каже книга!»
– І це допомогло? – запитав Луїс.
– Так, справу було вирішено. Назбиралося близько двадцяти дітей. І хай йому грець, коли вони не були схожими на ту процесію з фотографії! Мо’, хіба мережива і високих капелюхів бракувало. Менді все проконтролювала. Вишикувала їх усіх і кожному дала по квітці – кому нарцис, кому ірис, а кому й стокротку, – і вони рушили. Ех, гадаю, країна багато чого втратила від того, що Менді не обрали до Конгресу, – Джад засміявся і похитав головою. – Врешті-решт жахні сни Біллі закінчилися: він оплакав свого пса і просто жив далі. Гадаю, ми всі так робимо.
І тут Луїс пригадав, яку істерику викликає слово «смерть» у Рейчел.
– Ваша Еллі теж це переживе, – зауважила Норма й пересіла. – Ви, мо’, думаєте, Луїсе, що ми тільки те й робимо, що балакаємо про смерть. Так, ми з Джадом старіємо, але, сподіваюся, ще не підходимо до останньої межі…
– Звісно ж ні, не кажіть дурниць! – відказав на те Луїс.
– Але нема нічого лихого ні в знайомстві зі смертю, ні в її розумінні. Тепер… Видається, що ніхто не хоче ні говорити, ні думати про неї. Її навіть прибирають з екранів телевізора, щоб же, не дай Боже, вона не налякала дітей, не травмувала їх… Навіть труни беруть закриті, аби не треба було зазирати в обличчя і прощатися. Немов люди хочуть взагалі забути про існування смерті.
– І в той же час по телевізору показують таке… – Джад зиркнув на Норму і прокашлявся. – Що люди зазвичай роблять, опустивши штори. Дивно, як усе змінюється від одного покоління до іншого, га?
– Так, – погодився Луїс. – Гадаю, так і є.
– Ми з вами – діти різного часу, – мовив Джад примирливо. – Ми були на короткій нозі зі смертю. Пережили епідемію іспанки,[36] бачили, як матерки помирали зі своїми малими дітьми, як діток сотнями косили інфекції та лихоманки, а лікарі видавалися якимись ворожбитами з магічними паличками… Коли ми з Нормою були молодими, слово «рак» звучало як смертний вирок. У 1920-ті про хіміотерапію ще ніхто не чув. Дві війни, вбивства, самогубства…
На якусь мить запала тиша.
– Ми знали смерть як друга і як ворога. Мій брат Піт помер у 1912-му від апендициту, ще коли Тафт був президентом.[37] Піту виповнилось лише чотирнадцять, а він уже міг закинути бейсбольний м’яч далі за будь-якого малого в місті. У ті часи не треба було вивчати смерть у коледжі. Тоді вона просто приходила до тебе додому, питалась, як ся маєш, ділила з тобою вечерю й кусала тебе за сраку.
На диво, цього разу Норма його не виправила. Вона лише мовчки кивала.
Луїс встав і потягнувся.
– Мені час іти. Завтра важливий день.
– О, завтра починаються веселощі, еге ж? – поцікавився
Найбільша за смертністю пандемія грипу за всю історію людства. У 1918–1919 роках у всьому світі від іспанки померло від 50 до 100 мільйонів людей.
Вільям Говард Тафт, 27-й президент США. Роки на посаді: 1909–1913.
