О, такі хитруни завжди хворіють, коли знають, що іспит матиме вигляд об’єктивного тесту, а не суб’єктивного есе.
– Щось ми з вами сьогодні надто цинічні, – спантеличився Луїс.
Вона підморгнула і легко посміхнулася:
– Не беріть це надто близько до серця, докторе. Не варто.
– А де зараз Стівен?
– У вашому кабінеті. Відповідає на листи і намагається розібратися з тоннами бюрократичного лайна, люб’язно наданого Асоціацією Блакитного Хреста і Блакитного Щита,[46] – пролунало у відповідь.
Луїс включився в роботу. Попри цинізм Чарлтон, він почувався комфортно.
Згодом, повертаючись у спогадах до цього дня (коли він наважився знов думати про це), він сказав би, що Жах розпочався саме тоді, о десятій ранку, коли до лазарету принесли того хлопця на межі смерті, Віктора Паскоу.
До десятої години все було тихо й мирно. О дев’ятій, через півгодини після приходу Луїса на роботу, в його кабінет завітали дві «карамельки»,[47] які прийшли на першу зміну. Луїс пригостив їх кавою з пончиками і хвилин з п’ятнадцять говорив з ними про їхні службові обов’язки, а також не менш важливі неслужбові обов’язки медсестри. Потім за дівчат взялася Чарлтон. Коли вона виводила їх з кабінету Луїса, почулося її запитання: «У когось із вас є алергія на лайно чи блювоту? Бо їх тут буде вдосталь».
– О Боже, – буркнув він і заплющив очі. Але все ж усміхнувся: від такої моторної бабці, як Чарлтон, були не самі лише неприємності.
Луїс почав заповнювати документи від Асоціації Блакитного Хреста і Блакитного Щита, куди треба було вписати повний перелік ліків та наявного обладнання. («Кожного року, – скрушно мовив Стів Мастертон, – кожного грьобаного року те саме! Ну чому б просто не написати «Комплект обладнання для пересадки серця», приблизною вартістю вісім мільйонів доларів, Луїсе? Ні, такого б вони не стерпіли!») Він повністю заглибився у паперову роботу, краєм свідомості думаючи про горнятко запашної кави, як раптом почув відчайдушний крик Мастертона з кімнати очікування:
– Луїсе! Гей, Луїсе, біжи сюди! Тут таке жахіття!
Паніка в голосі Мастертона змусила його поквапитися. Він підскочив зі свого крісла, немов на підсвідомому рівні очікував на щось таке. З фойє пролунав дикий вереск, гострий і пронизливий, як брязкіт розбитого скла. Слідом – гучний ляпас і слова Чарлтон:
– Або заткайся, або геть звідси! Годі вже!
Луїс бігцем кинувся туди і спершу не бачив нічого, крім крові: там було дуже багато крові. Одна медсестра ридала. Інша, бліда як смерть, притисла кулаки до рота, розтягуючи кінчики вуст у жаску посмішку. Мастертон стояв навколішках, намагаючись притримувати голову хлопця, розпластаного на підлозі.
Стів глянув на Луїса; у широко розплющених очах – огида і переляк. Він намагався щось сказати, однак ані слова не злетіло з його вуст.
По той бік скляних дверей
Професійна організація, яка об’єднує компанії, що займаються страхуванням здоров’я. Створена у 1982 році.
Загальна назва для медичних працівниць, яких лікарня залучає на волонтерських засадах. Таке звернення виникло через їхній смугастий фартушок, який кольорами (червоні смужки на білому тлі) нагадує різдвяний льодяник.
