й багато потрібно таких прикрощів, аби вся ця делікатна конструкція, що зветься шлюбом, почала тріщати по швах. І ти незчуєшся, як одного дня, замість того щоб отримати від когось із друзів листа про розлучення («Думаю, краще я сам тобі скажу, ніж ти почуєш це від когось іще, Лу: ми з Меггі вирішили розлучитися…») чи прочитати про таке в газетах, ти виявиш, що твій власний шлюб – на межі катастрофи.
Він роздягнувся до трусів і поставив будильник на шосту ранку. Прийняв душ, помив голову, поголився. Перш ніж почистити зуби, Луїс пожував таблетку «Ролаїду»:[39] холодний чай Норми спричинив у нього нудоту. А може, його нудило від вигляду Рейчел, яка вчепилася у край свого ліжка. «Територія визначає все» – прочитав він колись у підручнику з історії.
Усе вже було зроблено, охайно складено, лишилося лягти в ліжко. От тільки заснути ніяк не вдавалося. Щось гризло його зсередини. Прислухаючись до тихого дихання Рейчел і Ґейджа, він знову і знову прокручував у голові події останніх двох днів. «ПАТТОН. ХАННА НАЙКРАЩА У СВІТІ СОБАКА. МАРТА – НАША УЛЮБЛЕНА КРОЛИЦЯ…» Розлючена Еллі: «Я не хочу, щоб Черч коли-небудь помер. Він мій кіт! Мій, а не Бога. Хай Бог заведе собі власного кота!» Не менш розлючена Рейчел: «Ти як лікар мав би це знати». І Джад, з його вбивчо впевненим, вбивчо спокійним голосом з іншого часу: «…питалась, як ся маєш, ділила з тобою вечерю й кусала тебе за сраку».
Той голос переплівся в Луїсовій свідомості з голосом матері, яка збрехала Луїсу про секс, коли йому було чотири, та сказала правду про смерть, коли йому було дванадцять. Тоді його кузина Руті загинула в безглуздій автокатастрофі. Вона розбилася на батьковій машині з якимось хлопом, котрий роздобув ключі у відділі громадських робіт. Вони просто хотіли покататися. Пацан лише потім згадав, що не вміє гальмувати. Йому пригода вартувала лише пари дрібних подряпин і синців. «Ферлейн» дядька Карла був розтрощений. «Вона не могла померти», – відповів Луїс мамі, яка повідомила йому про це. Він чув слова, однак ніяк не міг надати їм сенсу. «Як це, вона мертва? Про що ти говориш?» І запізніла думка: «А хто буде її ховати?» Дядько Луїса, Карл, працював гробарем, однак він не знайшов би в собі сил поховати власну дочку. Збентеження і наростаючий переляк надали цьому питанню в очах Луїса особливої ваги. Воно перетворилося на хитромудру головоломку, на кшталт класичного: «А хто ж стриже перукаря?»
– Думаю, це зробить Донні Донах’ю, – відповіла мати. Її почервонілі очі видавали смертельну втому. Здавалося, що вона захворіла. – Він найкращий друг твого дядька. О Луїсе… Така хороша маленька Руті… Страшно подумати, як вона страждала… Помолися зі мною, Луїсе, добре? Помолися зі мною за Руті… Мені потрібна твоя допомога.
Тож вони стали на коліна прямо посеред кухні, його мама та він, і молилися. Саме ця молитва остаточно розвіяла ілюзії Луїса: якщо мама молиться за душу Руті Крід, то її тіло пішло в небуття. Луїс заплющив очі, і перед ним постав жахний образ Руті, яка приходить на його тринадцятий день народження. Зогнилі очні яблука спадали на скривавлені щоки, а волосся, поросле блакитною пліснявою,
Жувальні таблетки проти проблем зі шлунком.
