тут. Він лежав у замкненому холодильнику з биркою на великому пальці ноги. І з нього точно вже зняли червоні спортивні шорти.
Тим не менш з ліжка вилізти довелося: очі Паскоу дивилися прямо на нього.
Луїс відкинув ковдру й поставив ноги на підлогу. Килимок, весільний подарунок бабусі Рейчел, холодними ворсинками притискався до його стоп. Цей сон був навдивовижу реальним. Він був таким реальним, що Луїс пішов за Паскоу тільки тоді, коли той спустився сходами. Треба було рухатися за провідником, однак небажання торкатися до ожилого трупа, хай навіть уві сні, було надто сильним.
Але все ж таки Луїс ішов слідом. Червоні шорти Паскоу виблискували у світлі місяця.
Вони перетнули вітальню, їдальню, кухню. Луїс гадав, що зараз Паскоу відімкне двері між кухнею та гаражем, де стоять «універсал» та «Цівік», однак він цього не зробив. Паскоу не відчинив дверей. Натомість він просто пройшов крізь них. І Луїс подумав з легким зачудуванням: «Як він це зробив? Неймовірно! Це ж, мабуть, кожен так може!»
Він теж так спробував, але, на своє розчарування, лише наштовхнувся на тверду деревину. Вочевидь, він лишався твердолобим реалістом навіть уві сні. Луїс відімкнув єльський замок,[58] натиснув на клямку і зайшов у гараж. Але Паскоу там не було. Тоді Луїсу спало на думку, що Паскоу взагалі зник – фігури у снах часто так роблять. Таке ж трапляється і з місцями: ось ти стоїш голяка біля басейну, з охріненним стояком, і обговорюєш перспективу обміну дружинами, наприклад, з Роджером і Міссі Дендрідж, а вже за мить повзеш угору схилом вулкана на Гаваях. Мабуть, він згубив Паскоу з поля зору, бо починається другий акт.
Та коли Луїс вийшов з гаража, то знову помітив юнака у слабкому місячному світлі по той бік галявини – мрець стояв на початку стежки.
Ось тепер прийшов страх. Він м’яко входив у нього, проникаючи в кожну западину тіла і виповнюючи його ядучим димом. Луїсові не хотілося туди йти. Він зупинився.
Паскоу озирнувся через плече, і в місячному сяйві його очі здавалися сріблястими. Луїс відчув, як безнадійний жах ворухнувся в його животі. Ця кістка, ці засохлі згустки крові… Однак тим очам не можна було опиратися. Вочевидь, це сон про гіпноз, про підкорення… про неможливість щось змінити, наприклад, смерть самого Паскоу. Ти можеш двадцять років вивчати медицину, і все одно тобі не вдасться зробити нічого, коли до тебе приносять хлопчину, який так сильно вдарився об дерево, що пробив дірку в черепі. Від тебе було стільки ж користі, як від сантехніка, ворожбита чи там дядька з реклами «Глед».[59]
Але навіть поки він про це думав, ноги самі понесли Кріда до стежини. Він орієнтувався на спортивні шорти, такі ж багряні в нічній темряві, як і цівки засохлої крові на обличчі Паскоу.
Луїсу не подобався цей сон. О Боже, геть не подобався. Ті холодні ворсинки килимка, те, що він не міг проходити крізь стіни та двері, як мало б бути в будь-якому порядному сні… а тепер холодні краплі роси на босих ногах, нічний вітер, що пронизує його практично голе тіло, прикрите
Навісний замок, при відмиканні якого дужка автоматично відкидається набік, створений 1877 року фірмою «Yale&Towne».
«Глед» – американська компанія, яка спеціалізується на виробництві пакетиків та пластикових контейнерів. Усміхнений чоловік середнього віку з реклами «Глед» – візитна картка компанії.
