воду.
– Чшшшш.
Здавалося, це триватиме вічно – щоразу, коли він був на межі екстазу, рука сповільнювалася, майже зупинялася. Вона стискала його, відпускала і стискала знову, доки він не кінчив з такою силою, що йому аж вуха позакладало.
– Боже мій, – тремтячим голосом сказав Луїс, коли врешті зміг говорити. – Де ти цього навчилася?
– У скаутах, – манірно відповіла Рейчел.
Вона приготувала бефстроганов. Поки вони бавилися у ванній, той добре прогрівся, і Луїс, який ще о четвертій дня поклявся, що не з’їсть нічого до самого Гелловіну, попросив добавки.
Потім Рейчел знову повела його нагору.
– А тепер ти покажеш, на що здатен заради мене.
«Зважаючи на все, що сталося, – подумав Луїс, – можна сказати, що я ще непогано тримаюся».
Рейчел вдягнула стару блакитну піжаму. Луїс натягнув фланелеву сорочку й абсолютно безформні вельветові брюки (Рейчел називала їх дрантям) і пішов по дітей.
Міссі Дендрідж хотіла знати все про нещасний випадок, і Луїс переповів їй події, повідомивши при цьому ще менше, ніж вона могла б прочитати в завтрашньому номері «Бенгор дейлі ньюз». Йому не подобалися подібні балачки – усе це відгонило протухлими плітками, – але Міссі відмовлялася брати гроші за сидіння з дітьми, а він все ж таки був вдячний їй за нагоду провести вечір з Рейчел.
Ґейдж миттєво заснув, а Еллі, поки вони з милю йшли додому від будинку Міссі, постійно позіхала й сонно кліпала очима. Він поміняв Ґейджеві підгузок, надягнув на нього піжаму і поклав малого в ліжечко. Потім прийшов до Еллі читати казку на ніч. Вона, як завжди, просила «Там, де живуть чудовиська», книжку, яку вона затерла до дірок. Луїс умовив її послухати «Кота в капелюсі».[56] Через п’ять хвилин Еллі вже заснула, і Рейчел добре її вкрила.
Коли він врешті піднявся нагору, Рейчел сиділа у вітальні зі склянкою молока в руці. У неї на стегні лежав розкритий роман Дороті Сеєрз.[57]
– Луїсе, з тобою справді все добре?
– Кохана, все гаразд. Дякую тобі. Дякую за все!
– Будь-який ваш каприз, – Рейчел зневажливо осміхнулася. – Ти збираєшся до Джада на пиво.
Він затряс головою.
– Не сьогодні. Я абсолютно виснажений.
– Сподіваюся, що в цьому і я трішки винна.
– Так і є.
– Тоді бери склянку молока, лікарю, і гайда в ліжко.
Він думав, що не зможе заснути, як тоді, коли ще був інтерном, і все прокручуватиме в голові дні своєї патлатої юності. Проте він майже миттєво ковзнув у сон, немовби на легкій гладенькій дошці. Луїс десь читав, що людині необхідно сім хвилин, щоб повністю звільнитися від накопичених за день переживань. Сім хвилин для свідомості й підсвідомості на повне перезавантаження, майже як проектору в будинку з привидами десь у парку розваг. Є в цьому щось моторошне.
Він уже майже потрапив у царство сну, як почув голос Рейчел, що лунав наче здалеку:
– …післязавтра.
Найвідоміша казка американського дитячого письменника і мультиплікатора Теодора Сьюза Гейзеля (1904–1991), який писав під псевдонімом Доктор Сьюз.
Дороті Лі Сеєрз (1893–1957) – англійська письменниця, одна із засновниць британського детективного клубу.
