моя Мушка! – завила раптом торговка, схилившись над тим, що залишилося від кудлатого песика. – Собацюрка моя нещасна! Людииии! Хапайте ту дівку, ту шельму, що дракона розізлила! Де вона? Хапайте її! То не звіролов, то вона в усьому винна!
Міські стражники, яким допомагали численні добровольці, почали пропихуватися через юрму й роззиратися. Цірі справилася із запамороченням.
– Фабіо, – прошепотіла. – Розділяємося. Зустрінемося за хвильку на тій вулиці, по якій ми прийшли. А якщо хто тебе затримає і розпитуватиме про мене, то ти мене не знаєш і не відаєш, хто я така.
– Але… Цірі…
– Іди!
Вона стиснула в кулаці амулет Йеннефер і пробурчала закляття активізації. Чари подіяли миттєво, а час був найважливішим. Стражники, які вже проштовхувалися в її напрямку, зупинилися, дезорієнтовані.
– Що за лихо? – здивувався один із них, дивлячись, здавалося, прямо на Цірі. – Де вона? Я ж тільки-но її бачив…
– Там, там! – крикнув інший, вказуючи в протилежному напрямку.
Цірі повернулася і пішла собі, все ще трохи ошелешена й ослаблена ударом адреналіну й активізацією амулета. Амулет діяв так, як повинен був діяти – абсолютно ніхто її не помітив і ніхто не звертав на неї увагу. Абсолютно ніхто. В результаті раніше, ніж вона вийшла з натовпу, її безліч разів штовхнули, копнули та понаступали на ноги. Чудом вона уникнула скинутої з возу скрині. Мало не вибили їй око вилами. Закляття, як виявилося, мало свої добрі й погані сторони – стільки само переваг, скільки й вад.
Дія амулета не тривала довго. Цірі не мала досить сили, аби його опанувати й продовжити тривалість закляття. На щастя, чари перестали діяти в слушний момент – коли вибралася з натовпу й побачила Фабіо, який чекав її на вуличці.
– Ой-йей, – сказав хлопець. – Ой-йей, Цірі. Ти тут. Я непокоївся…
– Не треба було. Ходімо, швидше. Полудень уже минув, мушу повертатися.
– А ти непогано справилася із тією потворою, – хлопець глянув на неї із подивом. – І швидко ж ти діяла! Де ти тому навчилася?
– Чому? Виверну вбив зброєносець.
– Неправда. Я бачив…
– Нічого ти не бачив! Прошу тебе, Фабіо, ані слова нікому. Нікому. А особливо пані Йеннефер. Ой-йей, ото ж би вона мені дала, якби взнала…
Вона замовкла.
– Ті там, – вказала за себе, у бік ринку. – Вони мали рацію. То я роздратувала виверну… То через мене…
– То не через тебе, – заперечив переконано Фабіо. – Клітка була гнилою та й збитою абияк. Могла розтріскатися будь-якої миті, через годину, завтра, післязавтра… Краще воно, що вийшло сьогодні, бо ти врятувала…
– Зброєносець врятував! – крикнула Цірі. – Зброєносець! Убий це собі, нарешті, в голову! Кажу ж тобі, якщо видаси мене, перетворю тебе на… На щось жахливе! Я знаю чари! Зачарую тебе…
– Еге ж, – пролунало з-за її спини. – Годі вже!
Одна з жінок, які йшли за ними, мала темне,
