відчуваючи дихання обох хлопців у себе на зашийку. Виверна люто засичала й зашамотілася, у ніс ударив зміїний запах. Фабіо голосно засопів, але Цірі не відступила. Підійшла ще ближче й простягнула руку, майже торкаючись клітки. Потвора кинулася на пруття, гризучи ті зубами. Натовп знову захвилювався, хтось скрикнув.
– Ну й що? – Цірі обернулася, гордовито взявши руки в боки. – Померла я? Отруїла мене ота нібито отруйна потвора? Такий з неї василіск, як з мене…
Перервала, побачивши раптову блідість, що покриває обличчя зброєносця і Фабіо. Блискавично розвернулася і побачила, як два прути клітки розлазяться під напором розлюченого ящера, вириваючи з рами заіржавлені гвіздки.
– Тікайте! – зайшлася з усіх сил. – Клітка розпадається!
Глядачі із криками кинулися до виходу. Кілька намагалося пробитися крізь полотнище, але тільки заплутали в ній себе й інших, поперекидалися, утворюючи верескливий клубок. Зброєносець схопив Цірі за плече саме тоді, коли вона намагалася відскочити, в результаті чого обоє вони спіткнулися, заточилися і впали, перекинувши також і Фабіо. Кудлатий песик торговки почав лаяти, віспуватий – мерзотно лаятися, а цілковито дезорієнтована абрикосова панна – перелякано пищати.
Пруття клітки виламалися із тріском, виверна вирвалася назовні. Віспуватий зіскочив з помосту й намагався втримати її тичкою, але потвора вибила ту одним ударом лапи, скрутилася і шмагнула його хвостом із колючками, перетворюючи віспувату щоку на криваву кашу. Сичучи й розпростовуючи покалічені крила, виверна злетіла з помосту, кинувшись на Цірі, Фабіо й зброєносця, які все намагалися піднятися з землі. Абрикосова панна зомліла й упала на місці навзнак. Цірі напружилася для стрибка, але зрозуміла, що не зуміє.
Врятував їх кошлатий песик, який вирвався з рук торговки, яка впала, заплутавшись у шести своїх спідницях. Тоненько гавкаючи, собацюра кинувся на потвору. Виверна засичала, підвелася, наступила на песика кігтями, скрутилася зміїним, несамовито швидким рухом і уп’яла йому зуби в зашийок. Песик заскавчав дико.
Зброєносець зірвався на коліна, сягнув до боку, але вже не знайшов руків’я, бо Цірі була швидшою. Блискавичним рухом вихопила меч із піхов, підскочила ближче в півоберті. Виверна підвелася, відірвана голова песика звисала з її зубастої пащі.
Усі вивчені в Каер Морені рухи, як здалося Цірі, виконалися самі, майже без її волі й участі. Вона тяла заскочену зненацька виверну в черево й відразу закрутилася, ухиляючись, і ящір, що кинувся на неї, упав на пісок, бризкаючи кров’ю. Цірі перескочила над ним, уміло уникаючи свистячого хвоста, певно, точно й сильно рубанула потвору в зашийок, відскочила, рефлекторно виконала непотрібне вже ухиляння і відразу додала ще раз, тепер перерубавши хребці. Виверна скрутилася і стала нерухомою, тільки вузлуватий хвіст іще тремтів і звивався, розкидаючи навколо пісок.
Цірі швидко тицьнула зброєносцю скривавлений меч у руку.
– Уже все! – крикнула до натовпу, що все ще тікав і до глядачів, які продовжували виплутуватися з полотнища. –
