Відьмак. Час погорди. Анджей Сапковський

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Відьмак. Час погорди - Анджей Сапковський страница 28

Відьмак. Час погорди - Анджей Сапковський Відьмак

Скачать книгу

подумала раптом Цірі, відчуваючи запаморочення. Буде плавати на великих білих вітрильниках… Добереться до країн, яких ніхто раніше не бачив… Фабіо Сахс, відкривач… Його іменем назвуть півострів, краєчок континенту, який тепер ще не має назви. Маючи п’ятдесят чотири роки, дружину, сина й трьох дочок, помре він, далеко від дому й близьких… Від хвороби, яка нині ще не має назви…

      – Цірі! Що із тобою?

      Вона витерла обличчя рукою. Мала враження, що виринає з води, що пливе до поверхні з дна глибокого, крижано-холодного озера.

      – Це нічого… – пробурмотіла, роздивляючись й опритомнюючи. – Щось у мене в голові запаморочилося… Це через спеку. Й через ті пахощі з намету…

      – Скоріше через ту капусту, – серйозно сказав Фабіо. – Даремно ми стільки з’їли. У мене також у череві бурчить.

      – Та зі мною – нічого! – Цірі зухвало задерла голову, й справді почуваючи себе краще. Думки, що пролітали їй через голову наче вихор, розвіялися і загубилися у забутті. – Ходімо, Фабіо. Ходімо далі.

      – Хочеш грушку?

      – Та певно що хочу.

      Під муром група підлітків грала на гроші в дзиґу. Дзиґу, акуратно обмотану шнурком, треба було зручним, наче ляскання батогом ривком відправити в рух, так, щоб вона виписувала кола по вимальованим крейдою полям. Цірі вигравала в дзиґу в більшості хлопців у Скелліге, також виграла в усіх адепток у храмі Мелітеле. Вона вже обдумувала концепцію входження у гру й виграшу в босяків не тільки мідяків, але й полатаних портків, коли увагу її раптом привернули гучні крики.

      Біля самого кінця ряду наметів і будок, утиснута під мур і кам’яні сходи, стояла дивна напівкругла загорожа, зроблена із полотнищ, розтягнених на саженних тичках. Між двома тичками був вхід, який закривав високий, віспуватий чоловік, одягнений у гамбезон[27] й смугасті штани, заправлені в матроські боти. Перед ним товклася групка людей. Після вкидання у руку рябого кількох монет люди по черзі зникали під полотнищем. Рябий ховав гроші до чималої кружки, подзвонював нею і покрикував хрипло.

      – До мене, добрі люди! До мене! На власні очі побачите найстрахітливіше створіння, яке створили боги! Жах і тремтіння! Живий василіск, отруйний страх зерріканських пустель, диявол утілений, людожерця ненаситний! Ви, людоньки, в житті таку потвору не бачили! Тільки-но схоплений, з-за моря на кораблі привезений! Гляньте, гляньте на живого, жахливого василіска на власні очі, бо такого ніколи й ніде ви вже не побачите! Остання можливість! Тут, у мене, всього за три п’ятаки! Баби із дітьми – за два п’ятаки!

      – Ха, – сказала Цірі, відганяючи ос від грушок. – Василіск? І живий? Мушу його побачити. Досі я бачила лише гравюри. Ходімо, Фабіо.

      – Я вже не маю грошей…

      – Я маю. Заплачу за тебе. Ходімо, сміливіше.

      – Шість треба, – рябий глянув на кинуті йому в руку мідяки. – Три п’ятаки з особи. Дешевше тільки баби із дітьми.

      – Він, – Цірі вказала грушкою на Фабіо, – дитина. А я – баба.

      – Дешевше

Скачать книгу


<p>27</p>

Гамбезон – одяг, що вдягався під обладунок для амортизації ударів.