штормовий вітер пролетів над містом. Море теж відгукнулося на чари, захистивши себе і людей тим вітром, що так і не здійняв бурю.
Пірат знову подивився на компас, стрілка хитнулася, та повний оберт не зробила. Якщо так, то доведеться покладатися виключно на свої власні передчуття, а кілька відповідей зараз аж ніяк би не завадили.
Ярош сховав компас і поглянув на виднокрай, де єдналося чисте синє небо із напрочуд спокійним морем.
Він привів піратський корабель до цього берега, щоб зустрітися з ковалем, який останнім часом мешкав у цьому містечку. Сутеніло, особливо часу на пошуки не було, на капітана чекав човен, але у повітрі відчувалося бриніння стількох промовлених і ще не втілених чарів, що Ярош зволікав із поверненням. Човен відплив, а за чотири дні, на світанні, як і було домовлено з піратською командою, корабель мав чекати свого капітана у далекій Східній бухті. Бухта була захищена скелями від вітрів і чужих поглядів, вхід до неї перегороджували три рифові перешкоди, які не минути, якщо не знати дна, або якщо твій корабель не благословляє саме Море.
А щось таки надзвичайно важливе відбувалося тут, коли Ярош Сокіл опинився на березі, і справа навіть не у зачарованій карті, яку йому подарували. Тут зустрілися давні, багато давніх, зважаючи на те, що троє з них знайшли його самі. І що ж тут трапилось, якщо одну з давнього народу важко поранили? Що скоїли ті чарівники, що їх поспіхом стратили, не наважуючись везти до столиці? Хто вони? Та й молодий чаклун може лише на вигляд здаватися юним, а насправді неабияка сила і вміння потрібні, щоб тримати в руках зняту з небосхилу зірку… І чому сюди приїхав імперський міністр?..
Запитання, запитання, запитання, а відповіді жодної. Тільки розтривожені спогади і дуже багато чарівництва, тому і мовчить компас, бо ще не всі закляття повністю пішли в землю, а деякі, найпотужніші, відлуння, втілилися в інші подоби, як той білий птах із крижаними перами.
Яроша пересмикнуло при згадці про дотик до білого пера. Не варто було його піднімати, і, можливо, давня не даремно заборонила будити його від сну, навіяного дотиком до закляття. Хоча могло бути і навпаки: у катуваннях Марен знала толк… Він ризикнув, піднімаючись на поміст, який охороняли імперські солдати, але давня не віддала наказу арештувати пірата, хоча це було б найпростішим, зважаючи на те, ким вона є насправді.
Давні хотіли забратися звідси морем, просилися на його корабель, усі, окрім тої, що подарувала піратському капітану карту. Молодий чаклун Хедін теж прагнув потрапити на піратський корабель, наче знав значно більше про ту ніч, ніж схотів би розповісти, і, схоже, ніч теж відкривала йому Імена і відповідала на запитання.
Тоді у містечку чарів було стільки, що їх відчули всі, кому хоч трохи це було до снаги: прийшли на пляж Віктор та Ольга; малював на піску, майже творячи чарівництво, дивний хлопець; не спала ворожка Ітана, та й загалом мало людей піддалися втомі і заснули. Але і люди, які тут мешкали, виявилися вельми незвичайними:
