чоловіка, який з подивом роздивлявся таверну.
Чоловік був одягнений просто, але охайно і дещо не по-тутешньому. Максу подумалося, що звичайного робітника, втомленого сірістю одноманітного життя, закинуло в тихе провінційне містечко, а йому ввижається, ніби він потрапив до розбійницького лігва.
– Я бачив диво одного разу, – сказав Володимир тихо, ніби боявся, що його приймуть за схибленого і проженуть. – Давно-давно, у дитинстві… А три дні тому я побачив ще одне – корабель із чорними вітрилами. Піратський корабель.
– І що в цьому дивного? – Ярошу незнайомець подобався, але відчувалося, що вони народилися в різні віки. – Всі моря належать піратам.
– Я ніколи не бачив моря, – зізнався Володимир. – Я все життя тяжко працював, щоб заробити хоч трохи грошей. А моря не бачив.
– То глянь за вікно – там море, – здивувався Дельфін.
– Нічого ви не розумієте, – Макс щиро співчував цьому літньому чоловіку. – Він справді не бачив моря. Він народився не тут. Як і я.
– А як же ви потрапили сюди? – тепер настала черга Дельфіна не повірити.
– Нас усіх покликали скарби. Ми бажаємо знайти їх. Ти і не таких побачиш, – замість Макса відповів Сокіл і дружньо подивився на Володимира. – Ти в команді.
Ярош мав рацію: до піратської компанії ще напрошувалися різні люди, та очі їхні були порожні. А коли пристойні відвідувачі порозходилися, а всі, хто лишився, захмеліли, на стіл до піратів злетіла симпатична істота. Маленька дівчинка, тільки з білими крильцями, схожа на янголят, яких вуглиною малюють діти.
– Ваш корабель чорний. Йому світла не вистачає. Я буду вашим світлом!
Ярош згадав зверхню королеву Герду і її пантеру із золотавими очима, уявив поряд із ними цю крилату істоту, яка вже насупилась, збираючись образитись. І дзвінко засміявся.
…А Герда стояла над морем, і Марен тримала її за руку, не даючи зірватись у безодню. Реальність це була, чи чергове брехливе сновидіння?
Та над прірвою карі очі королеви ярилися бурею сильніше за оскаженіле море…
Ночувати чоловіки залишилися в таверні, але вранці Ярош не став чекати, а вирішив спробувати самому пошукати в місті тих, хто був йому потрібен. Якщо цей берег такий незвичайний, він може подарувати ще не одну цікаву зустріч, і тоді, можливо, карта з’явиться знову. Та спершу пірат хотів відвідати кузню: тутешній коваль славився своєю майстерністю далеко за межами Елігерського узбережжя. Це і було причиною, чому Ярош скерував свій корабель до цього порту.
У порожній залі таверни двоє дівчат обговорювали плани абордажу торгового судна. Вони забагато випили, й з тих задумів уже й чайки би сміялися. Коли б цих мрійниць на Тортугу, стали б вони справжніми морськими войовницями, але робити їм такий подарунок Ярош не збирався. До дівчат підсів немолодий чоловік, той самий, що кілька ночей тому сп’яну теж хизувався вигаданими подвигами. Дівчата прийняли товариша до свого столу, дурнувато хихочучи. Але Соколу було байдуже до подібного товариства.
Вікна
