жінка, вбрана у гарний одяг чоловічого крою, відбивалася від двох нападників. Вона відмінно володіла зброєю, але нападники не поступалися їй силою та вмінням. Та ось їхні очі… Їхні очі були порожні і мертві, якими стають лише від пережитих страждань, – біль розплавленим залізом випік серця цих двох. Рудій не перемогти, присмерки вип’ють світло з її насмішкуватих карих очей, а золото волосся зотліє.
І не треба бути родом із давнього народу, щоб це відчути. Тільки хто ця жінка, що за нею послали таких убивць?..
Марен відчинила двері.
– Не смійте йти за мною. Тільки чоловіки.
Ярош і Дельфін уже стояли з оголеними шаблями.
Та зчервонити леза кров’ю їм сьогодні не довелося. З сутінків плигнула величезна чорна кішка і звалила одного з нападників. Інший скористався несподіванкою й обманним випадом вибив зброю з рук рудої, замахнувся для останнього удару. Жінка хитнулась, прагнучи ухилитися від смертоносного леза, втратила рівновагу і теж опинилася на землі.
– Досить! – від наказу давньої, підкріпленого безмовним закляттям, лиховісно хитнулося повітря, меч нападника переламався.
– З вами все гаразд, пані? – Дельфін допоміг рудій підвестися.
– Я королева – і не стерплю панібратства! – обурилась жінка, але допомогу прийняла.
– Може, й королева. Та не тут, – холодно відмітив Ярош: зверхня королева йому не сподобалась.
– Королева скрізь королева! А я Герда – правителька Аталя, – пригладжуючи пишну руду гриву, проголосила владарка далекої країни.
– Як ми вчинимо з ними, Марен? – Ярош підняв уламок леза й зацікавлено глянув на візерунчасте гравіювання, ніяк не подаючи виду, що він про все це думає.
– Варто їх відпустити, особисто нам вони нічого поганого не зробили, – погляд Марен плавно перетік від вкрай невдоволеної Герди до дещо спантеличеного Дельфіна, замисленого Яроша і незворушних чужинців, які стояли поруч. – Досить на сьогодні кровопролиття. Забагато від минулої ночі пішло з життя тих, кому ще жити і жити…
Великодушні слова, та за ними холод чарів, які плете давня, і темні очі нині крижані і безжалісні.
– Хай ідуть, якщо вони не розкажуть…
Та Марен обірвала Дельфіна.
– Вони не розкажуть, це я можу гарантувати. Забирайтеся, поки ми не передумали. Ваша здобич тепер недосяжна, і ви це розумієте.
Давня дочекалася, коли двоє чоловіків, підтримуючи один одного, бо обоє були поранені, зникнуть за рогом, і попрямувала до будинку.
Пантера підійшла до Яроша, тернулася об його ногу.
– Твоя захисниця?
Очі королеви зблиснули зневагою, вона поморщилась: на кисть руки стікала тоненька вервечка крові – її величність зачепили у сутичці.
– Мою пантеру Жахом Ночі називають, пірате!
– Жахом? Справді? – піратський капітан погладив пантеру так лагідно, що зверхність на мить злетіла з Герди, королева невдоволено пирхнула.
Великі
