Рейджена вовтузитися з цим пацієнтом, оце вже точно.
Розалі Дрейк спіймала себе на тому, що постійно кидається виправдовувати Міллігана перед тими членами колективу, котрі вважають його лише хитрим симулянтом, який сподівається відкрутитись від покарання, а також перед тими, кого обурює Алленова манера ходити від одного працівника шпиталю до іншого, випрошуючи особливих поблажок, чи Артурова зверхність, чи грубувата поведінка Томмі. Вона розлютилася, коли до неї дійшли нарікання деяких медсестер на те, що, мовляв, на «мазунчика» лікаря Джорджа у шпиталі гається забагато часу і ресурсів. Її коробило щоразу, як вона чула нищівну репліку: «З цим ґвалтівником носяться більше, ніж із його жертвами». У таких випадках вона твердо відказувала, що, працюючи з душевнохворими людьми, слід забути про мстивість і просто намагатись допомогти пацієнтам.
Одного ранку Розалі побачила, що Біллі Мілліган сидить на сходинках Вейкфілдського котеджу. Юнак рухав губами, розмовляючи сам із собою. Потім відбулося одне з його перевтілень. Він приголомшено роззирнувся, струснув головою, торкнувся щоки.
Тоді він помітив перед собою метелика, хутко викинув уперед руку і спіймав його. Обережно зазирнувши у складені човником долоні, він зойкнув і схопився на ноги. Він розкрив долоні й підкинув метелика вгору, ніби хотів допомогти йому злетіти. Однак той упав на землю і більше не рухався. Юнак дивився на нього в розпачі.
Коли Розалі наблизилась до хлопця, він повернувся до неї, явно наляканий. У його очах бриніли сльози. Розалі не змогла б цього пояснити, та в неї було таке відчуття, що перед нею хтось, кого вона раніше не зустрічала.
Юнак підняв тільце метелика.
– Він більше не полетить.
Розалі лагідно всміхнулась, міркуючи, чи не помилиться вона, назвавши його на ім’я. Нарешті вона тихенько проказала:
– Привіт, Біллі. Я давно хотіла з тобою познайомитись.
Вона сіла на сходинки поруч із ним. Юнак обійняв руками свої коліна і захоплено милувався травою, деревами і небом.
За кілька днів, коли темою групового заняття було ліплення з глини, Артур знову дозволив Біллі вийти на сцену. Нік запропонував йому виліпити голову, і Біллі працював добру годину, формуючи з глини кулю, а тоді наліплюючи додаткові ковбаски, щоб вийшли очі та ніс. Він навіть зліпив дві крихітні кульки для зіниць.
– Голова готова, – гордо сповістив він.
– Чудово, – похвалив Нік. – А хто це?
– А хіба це мав бути хтось конкретний?
– Ні, я просто подумав – ану ж ти виліпив когось знайомого?
Біллі шаснув геть зі сцени, і його місце зайняв Аллен. Він з відразою оглянув голову. Це була неоковирна сіра грудка глини з присобаченими тут і там кавалочками. Він потягнувся за стеком, збираючись переробити її на бюст Авраама Лінкольна чи, можливо, лікаря Джорджа і продемонструвати Нікові, що таке справжня скульптура.
Та не встиг він торкнутися стеком глиняного обличчя, як інструмент зісковзнув і проштрикнув Алленові руку до крові.
Юнак
