білизну, за яку заломила ціну втричі вищу, ніж зазвичай просила Варварка.
Вано спробував відмовитися, але я запевнила, що це йому передала моя сестра. Чоловік із невдоволеним виглядом заплатив мені за товар та поцікавився, чому не можна прийти до нас додому й там придбати. І тут мене понесло.
Зі стражденним виглядом правдолюба повідала очманілому Вано, що Варварка насправді на дух його не переносить і таким чином вирішила відшити набридливого клієнта назавжди. Це зачепило грузина за живе – раніше такого «ляпаса» від жінки він не отримував.
Вано покрутив вусами, попрощався й пішов туди, звідки прийшов. Я насмішкуватим поглядом провела його й зовсім не переймалася, що глибоко образила дядька. Адже я зовсім не брехала, коли казала, що Варварка його терпіти не може.
Наступним кроком було вгадати, коли можна буде безперешкодно чкурнути в містечко Д. Свою поїздку запланувала на весняні канікули. Заздалегідь дізналася, що через пункт призначення йде електричка, яка також кидає якорі й у нашій залізничній «гавані». А ось як так зробити, щоб мама із сестрою не зупинили мене в намірі втекти з дому – із цим було складніше.
Весняні канікули невпинно наближалися. Я спакувала невеликий наплічник з усім необхідним і в деталях продумала, що одягну, щоб було зручно, тепло й гарно. Навіть замислилася над пояснювальною запискою для мами. Зосталося тільки так хитро покинути рідний дім, щоб у ньому не стали бити на сполох одразу після мого прощального ляскання дверима.
На мій величезний подив, ця дилема вирішилася немов за порухом чарівної палички. Мама із сестрою на вихідні вирішили поїхати до бабусі, яка жила в селі під містечком Б., досить далеко від нашого Задрипинська. Зазвичай мама відвідувала бабусю раз на рік – на Великдень. Чому цьогоріч не дочекалася цього свята й поїхала раніше, мама пояснювала тим, що бабця хворіє.
Мене із собою вони вирішили не брати – я прибрехала про хворе горло. Повернутися мама із сестрою планували пізно ввечері на другий день, у неділю. На прощання мені залишили багато смачної їжі, банку малинового варення й кілька пачок фурациліну, щоб розчиняла в теплій воді та полоскала горло.
Я намагалася приховати радість на обличчі та скорботно просила передати бабусі вітання від мене.
Коли в суботу вранці рідні здиміли з хати, зателефонувала на вокзал. Моя електричка мала прибути на станцію через півгодини. Я домчала до неї за п’ятнадцять хвилин.
На дерматиновому сидінні електрички дозволила собі розслабитися й трохи подрімати в теплі. По вагонах ходили продавці солодощів, пива та канцелярських виробів, котрі весь час відволікали мене від блаженного відпочинку після навіженої гонитви з дому до станції.
На сусідній лаві сидів симпатичний хлопець, він прикував мою увагу. Намагалася не дивитися на нього, але як було не піддатися спокусі помилуватися його широкими плечима, затиснутими в шкірянку, та ірокезом, пофарбованим у кислотний білий колір? Та на нього весь вагон витріщався!
Парубку,
