міг з таким самим успіхом бродити лісом із написом «ВПОЛЮЙ МЕНЕ» на спині, подумав Джонсі), на землі, яка вже вкривалася білою заволокою. Підвівшись, людина заговорила схвильованим тоном. Джонсі не відразу зрозумів, що чоловік іще й плаче.
– О Господи, о Господи, – повторював він, стаючи вертикально й похитуючись, немов п’яний. Джонсі знав, що в лісі чоловіки, які втекли на тиждень або на вихідні від родин, дозволяють собі різне і найчастіше впиваються до десятої дня. Але він відчував, що цей чоловік не п’яний. Без жодних підстав, просто так підказував внутрішній голос.
– О Господи, о Господи, о Господи. – А потім, коли вже пішов далі: – Сніг. Тепер іще й сніг. Будь ласка, Боже, о Боже, тепер іще й сніг, о Господи.
Перші кілька кроків були непевними, він спотикався, і Джонсі вже вирішив був, що інтуїція його підвела і цей тип дійсно набрався зранку, але потім хода чоловіка вирівнялась і він пішов далі, зберігаючи рівновагу та чухаючи праву щоку.
Він пройшов прямісінько під помостом, де на мить перестав бути людиною і перетворився на помаранчеве кружальце шапки з коричневими плечима з обох боків. Голос його піднімався вгору, рідкий і повний сліз, переважно він вимовляв «о Господи», вкраплюючи «о Боже» або «тепер іще й сніг».
Джонсі стояв на своєму місці і спостерігав, як чоловік спочатку зник під настилом, а потім з’явився з іншого боку. Він сам не помітив, як розвернувся, щоб провести поглядом цього чолов’ягу; не помітив і того, що опустив рушницю і навіть устиг поставити її на запобіжник.
Джонсі не озвався до незнайомця і знав чому: звичайне відчуття провини. Він злякався, що ця людина подивиться на нього і все зрозуміє з першого погляду – за очима Джонсі, навіть незважаючи на сльози й дедалі сильніший сніг. Чоловік зрозуміє, що Джонсі цілився в нього зі свого сідала і мало не застрелив.
За двадцять кроків від дерева чоловік зупинився і прикрив правою рукою в рукавичці очі від снігу. Джонсі зрозумів, що той побачив «Діру в стіні». Можливо, він так само збагнув, що перебуває на стежці. «О Господи» та «о Боже» припинились, і чоловік побіг на звук генератора, похитуючись із боку в бік, як матрос на палубі. Джонсі чув коротке й різке дихання незнайомця, коли той мчав до затишного мисливського будиночка з повільними клубами диму, що піднімалися над дахом і одразу ж розчинялись у снігопаді.
Джонсі став спускатися прибитими до стовбура сходинками, повісивши рушницю на плече (тоді в нього ще не виникала думка, що ця людина може бути небезпечною, він просто не хотів залишати «ґаранд», чудову зброю, під снігом). Стегно затерпло, і на той час, коли він спустився на землю, незнайомець був уже майже біля дверей… незамкнених, зрозуміло. Тут ніхто не замикав дверей.
Футів за десять[17] від гранітної плити, що була порогом «Діри в стіні», чоловік у коричневому пальті й помаранчевій шапці знову впав. Шапка злетіла з голови, оголивши рідкувате спітніле
10 футів ≈ 3 м.
