пробудженням. Він досі іноді чує голос – хтозна чий, але точно не його, – що вигукує: «Будь ласка, припиніть, я цього не витримаю, зробіть укол, де Марсі, я хочу до Марсі». Подумки він називав цей голос голосом смерті – смерть випустила його на дорозі і з’явилася в лікарні, щоб закінчити свою справу, набувши подоби чоловіка, який зазнавав нестерпного болю (хоча, може, це була жінка – важко сказати), людини, яка кликала Марсі, але насправді мала на увазі Джонсі.
Ця думка минула – усі химерні думки, які приходили йому в голову в лікарні, рано чи пізно минали, – але осад від неї лишився. З’явилась обережність. Він не пам’ятав, як Генрі телефонував йому і просив бути надзвичайно обережним деякий час (а сам Генрі про це не нагадував), але відтоді Джонсі став берегтися. Він був обережний. Адже смерть могла причаїтися десь поруч, і хто знає, коли вона назве твоє ім’я.
Але минуле залишилося в минулому. Він вижив після близького знайомства зі смертю, і сьогодні вранці тут ніхто не повинен був померти, крім оленя (самця, сподівався він), який пішов не в той бік.
Шелест гілок і хрускіт хмизу наближалися з південного заходу, і це означало, що йому не доведеться стріляти з-за стовбура клена – добре, – до того ж він виявився з навітряного боку. Мало того, майже все листя клена опало, і крізь переплетення гілок йому відкривався чудовий, якщо не сказати ідеальний, вид у потрібному напрямку. Джонсі підняв «ґаранд», умостив торець приклада в заглибину плеча і приготувався вполювати собі тему для майбутніх розмов.
Що врятувало Маккарті – принаймні тимчасово, – то це розчарування Джонсі в полюванні. А ось мало не згубило явище, яке Джордж Кілрой, друг його батька, називав очною гарячкою. Очна гарячка, заявляв Кілрой, є формою мисливської гарячки і, можливо, другою за частотою причиною нещасних випадків на полюванні. «Перша – це пияцтво, – додавав Джордж Кілрой, який, подібно до батька Джонсі, в цьому питанні тямив. – Перша – це завжди пияцтво».
Кілрой казав, що жертви очної гарячки бувають вражені, коли, отямившись, дізнаються, що підстрелили стовп огорожі, проїжджу машину, стіну клуні або власного супутника (у багатьох випадках супутником виявляється дружина, брат або дитина). «Але я ж бачив звіра», – заперечують вони, і майже всі вони, якщо вірити Кілрою, могли б успішно пройти перевірку на детекторі брехні. Вони бачили оленя, ведмедя, вовка чи просто дикого гусака, який лопотить крилами у високій осінній траві. Вони дійсно бачили його.
А насправді, за словами Кілроя, відбувається ось що. Мисливця охоплює пристрасне бажання пострілу, бажання зробити це так чи інакше. Бажання стає таким сильним, що мозок, аби зняти напруження, дає команду очам побачити те, чого немає. Це і є очна гарячка. І хоча Джонсі не відчував якогось особливого збудження – пальці його рухалися зовсім спокійно, коли він загвинчував червону кришку на термосі, – пізніше він зізнався собі, що так, він міг стати жертвою розладу свідомості.
На одну мить він абсолютно чітко побачив
