окрім Біблії моєї матері.
– От і добре, – сказав він, аби просто щось сказати. У шлунку з’явилася легка нудота.
– Тому зараз я піду, аби ти розкинув розумом як годиться, – повідомила вона. – Це так хвилює! Як ти гадаєш?
– Так, Енні, дуже хвилює.
– За півгодини я принесу тобі курячу грудку з картопляним пюре та горошком. Навіть трохи «Джеллі-О»[51], бо ти був слухняним хлопчиком. А ще я подбаю, аби ти вчасно дістав свої пігулки. Ввечері навіть отримаєш на одну більше, ніж заведено, якщо буде потреба. Я пильнуватиму, аби ти добре поспав, адже завтра тобі треба ставати до роботи. Можу закластися, ти одужуватимеш швидше, коли працюватимеш!
Вона підійшла до виходу, озирнулася і, гротескно викрутившись, послала йому здаля поцілунок.
Енні причинила за собою двері. Полу не хотілося дивитися на друкарську машинку, і деякий час він опирався, проте згодом погляд безпорадно повернувся до неї. Вона стояла на письмовому столі та посміхалася. Дивитися на неї було все одно, що дивитися на знаряддя для тортур: чобіток, дибу-ложе, дибу-підвіс, які поки стояли без діла, до певного моменту.
«Гадаю, до того часу, як ти закінчиш, ти вже будеш готовий… готовий до людського товариства».
«О, Енні, ти збрехала нам обом. Я це знав, і ти це знала. Я бачив це у твоїх очах».
Перед ним відкривалися обмежені перспективи, які не провіщали жодного задоволення: шість тижнів життя, які він проведе, страждаючи від болю в зламаних ногах та поновлюючи своє знайомство з Мізері Честейн, у дівоцтві Кармайкл, після чого відбудеться квапливий похорон на задньому дворі. А може, вона згодує його рештки свині на ймення Мізері, ото було б справедливо, хоч як огидно та жахливо.
«То не роби цього. Розізли її. Вона – наче ходяча пляшка нітрогліцерину. Потруси її трохи. Хай вона вибухне. Усе ж краще, ніж лежати тут і страждати».
Він спробував затримати погляд на переплетених «В», але незабаром знову дивився на друкарську машинку. Вона стояла на письмовому столі – німа, товстошкіра, повна слів, які йому не хотілося писати, вишкірялася щербатою посмішкою.
«Не схоже, що ти сам у це віриш, любий друже. Гадаю, ти хочеш вижити, навіть якщо тобі дуже болітиме. Якщо для цього необхідно влаштувати повернення Мізері, ти це зробиш. Принаймні, спробуєш, але спочатку тобі треба розібратися зі мною… І твоя пика мені не до вподоби».
– Навзаєм, – прохрипів Пол.
Цього разу він спробував дивитися у вікно, за яким ішов сніг. Пол не помітив, коли саме перевів погляд, проте скоро він знову витріщався на друкарську машинку – з палким, гидливим зачаруванням.
Сидіння завдавало не такого сильного болю, як він боявся, і це було добре, бо, як показував попередній досвід, опісля болітиме сповна.
Енні поставила тацю з їжею на стіл і підкотила візок до ліжка. Вона допомогла Полу сісти (в тазі спалахнув тупий пульсуючий біль, який згодом ущух), а потім нахилилася, притиснувшись шиєю
«Jelly-O» – марка популярних желейних десертів американської компанії «Kraft Foods».
