дихання пришвидшилося, вона мало не задихалася, стискання-розтискання долонь також прискорювалось, і тоді Пол зрозумів, що вона вже вийшла з-під контролю.
Зібравши докупи рештки хоробрості, відчайдушно намагаючись дібрати тональність, щоби вдати легке роздратування, Пол вимовив буденним голосом:
– Я би на твоєму місці не злився. Це все одно не допоможе.
Вона застигла на місці, ніби Пол дав їй ляпаса, та кинула на нього скривджений погляд.
– Енні, – терпляче продовжив він, – нічого страшного не відбувається.
– Це твої хитрощі, – відповіла вона. – Ти не хочеш писати мені книжку, тому вдаєшся до хитрощів, щоби не починати. Я так і знала. Отакої! Але це не спрацює. Це…
– Це дурниці, – заперечив він. – Хіба я казав, що не збираюся писати?
– Ні… Ні, але…
– Правильно, бо я збираюся. І якщо ти підійдеш ближче та поглянеш на дещо, я покажу, в чому проблема. Подай мені, будь ласка, вебстерів горщик…
– Вебстерів… що?
– Ту маленьку посудину з ручками та олівцями, – пояснив він. – Працівники редакцій інколи називають її вебстеровим горщиком, на честь Деніеля Вебстера[56].
Пол збрехав, не вагаючись жодної миті, проте ця брехня мала бажані наслідки – Енні здавалася спантеличеною, як ніколи, загублена в спеціалізованому світі, про який не мала жодного уявлення. Збентеження ще більше розсіяло (а отже, розрядило) її лють. Він бачив, що тепер Енні навіть не знала, чи мала право злитися.
Вона принесла горщик із ручками й олівцями та зі стуком опустила його на дошку. Пол подумав: «Чорт забирай! Я переміг…» Ні, не так. Мізері перемогла.
«Але це теж не зовсім правильно. Ти забув про Шехерезаду. Перемогла Шехерезада».
– І що? – пробурчала Енні.
– Дивись.
Пол відкрив пачку «Кроссабл», дістав аркуш, узяв нагострений олівець та провів на папері тонку лінію. Потім узяв кулькову ручку та провів іще одну паралельну лінію. Потім він ковзнув великим пальцем по злегка шерехатій поверхні аркуша. Обидві лінії розпливлися слідом за пальцем, причому олівець мазався трохи більше, ніж ручка.
– Бачиш?
– І що?
– Друкарське чорнило теж буде мазатися, – відповів він. – Не так сильно, як олівець, але гірше, ніж кулькова ручка.
– То ти збираєшся сидіти та натирати великим пальцем кожну сторінку?
– Навіть якщо просто гортати сторінки, то чорнило добряче розмажеться за тиждень, за лічені дні, – сказав він, – а коли над рукописом працюють, його часто гортають. Постійно доводиться проглядати написаний текст, аби звірити ім’я чи дату. Господи, Енні, перша річ, яку ти дізнаєшся в цьому бізнесі, – редактори ненавидять читати рукописи, надруковані на папері «Кроссабл Бонд». Майже так само, як ненавидять примірники, написані від руки.
– Не кажи так.
Daniel Webster (1782–1852) – американський політик, сенатор штату Массачусетс; звісно, до горщика з ручками не має жодного стосунку. Скоріш за все, Пол називає ту посудину на честь Ноа Вебстера (1758–1843) – американського лексикографа та укладача «Американського словника англійської мови».
