що це означає – «спишу з берега»? – поцікавився Чон До.
– Колись ми так це називали. – Со скривив губи в якійсь несправжній посмішці. – Просто скажи це як слід.
Чон До спитав:
– А чому Ґіля не послати? Він же по-японськи говорить.
Офіцер Со знову втупився у хвилі.
– Ти знаєш, навіщо ти тут.
– А навіщо? – уточнив Ґіль.
– Бо він уміє битися в темряві, – відповів офіцер Со.
Ґіль розвернувся до Чон До.
– Тобто це твоя робота, твоя кар’єра? – спитав він.
– Я керую командою нападу, – пояснив Чон До. – Ми здебільшого бігаємо в темряві, але так, і б’ємося теж.
Ґіль сказав:
– А я думав, це в мене робота фігова.
– А яка в тебе? – поцікавився Чон До.
– Перед мовними курсами яка була? Наземні міни.
– Типу їх знешкоджувати?
– Якби ж то, – мовив Ґіль.
Вони наблизилися до берега метрів на двісті, а тоді попливли понад пляжами префектури Каґошіма. Що темніше ставало, то краще Чон До було видно, як місто відображувалося в архітектурі кожної хвилі, яка гойдала човен.
Ґіль підняв руку:
– Ось. Хтось на березі. Жінка.
Офіцер Со приглушив мотор і взяв бінокль. Потримав його рівно, налаштував, ворушачи кущистими білими бровами.
– Ні, – заперечив він, повертаючи бінокль Ґілеві. – Глянь уважно, там їх дві. Гуляють разом.
– А ми хіба не чоловіка шукали? – поцікавився Чон До.
– Нема різниці, – сказав старий. – Головне, щоб людина була сама.
– Що, ми взагалі будь-кого маємо схопити?
Офіцер Со нічого не відповів. Якийсь час не було чути нічого, крім «пресни».
Тоді офіцер озвався:
– Раніше в нас був цілий підрозділ, бюджет був. Тобто і катер, і пістолет із транквілізатором. Ми вели спостереження, проводили якісний відбір, мали чіткий підхід. Ми не брали людей сімейних, дітей ніколи не брали. Я пішов на пенсію з ідеальною характеристикою. А тепер гляньте на мене. Мабуть, я один такий уже зостався. Об заклад б’юся, що вони, крім мене, не могли знайти нікого, хто цю справу пам’ятає.
Ґіль роздивлявся щось на березі. Він протер скельця бінокля, але насправді було вже так поночі, що це не допомагало. Дав бінокль Чонові До.
– Розбереш що-небудь? – спитав він.
Коли Чон До підняв бінокль, він ледве вирізнив чоловічу постать, яка рухалася понад пляжем, над водою: то була просто світліша пляма на темнішій плямі. Раптом в око Чона До впав якийсь рух. До чоловіка берегом бігла якась тварина – мабуть, собака, але великий, завбільшки з вовка. Чоловік щось зробив, і собака знову відбіг.
Чон До розвернувся до офіцера Со:
– Там чоловік, з собакою.
Офіцер Со сів і поклав руку на мотор.
– Він сам?
Чон До кивнув.
– Що
