До цигарку, але той не зміг її взяти.
– А факти? Вони ж не узгоджені. Де відповіді?
– Немає такої речі, як факти. У моєму світі всі відповіді на запитання йдуть ось звідки. – І він показав на себе, але Чон До не зрозумів, на яку саме частину тіла: серце, живіт чи яйця.
– А де вони? – спитав Чон До. Він бачив перед собою дівчину на веслах, яка стріляє своєю сигнальною ракетою, відчував холод щоки другого помічника, якого акули тягнуть під воду. – Ми їх коли-небудь знайдемо?
Уві сні Чона До кусали акули, актриса Сан Мун кліпала й мружилась, як Руміна, коли їй в очі потрапляв пісок. Снився другий помічник, який плив далі й далі в різке світло. Раптовий біль – але спить він чи ні? Очі блукали під набряклими, непідйомними повіками. Нескінченний запах риби. Гудки сповіщали про світанок, і наставала ніч, коли затихав маленький холодильник.
Усі суглоби, здавалося, задерев’яніли, і кожен глибокий вдих перетворював груди на горнило болю. Коли він нарешті зміг здоровою рукою знайти поранену, то намацав товсті нитки хірургічного шва. Краєм пам’яті згадав, як капітан допоміг йому піднятися сходами житлового будинку до квартири, де мешкали другий помічник і його дружина.
Гучномовець – «Громадяни!» – цілий день складав йому компанію. Після обіду вона приходила з консервного заводу, і на її руках ще залишався запах мастила. На плиті торохтів і свистів маленький чайничок, вона підмугикувала під «Марш Кім Чер Іра», який позначав завершення випуску новин. Потім її руки, крижані від спирту, дезінфікували його рани. Ці руки перевертали його в ліжку, щоб змінити постіль чи спорожнити міхур, і він був певен, що відчуває на її пальцях слід від обручки.
Невдовзі повіки відтухли, запалення майже зійшло, але очі все одно були склеєні засохлим слизом. Вона намочила шматинку в гарячій воді і промила їх.
– Ось і він! – сказала, коли до Чона До нарешті повернувся зір. – Чоловік, який кохає Сан Мун!
Чон До підвів голову. Він лежав на матраці на підлозі, голий під світло-жовтим простирадлом. Він упізнав жалюзі на вікнах житлового будинку. У кімнаті на мотузці сушилися, як прання, дрібні окунці.
– Мій батько вважав, що коли його дочка вийде за рибалку, то ніколи не голодуватиме.
І тут у його полі зору з’явилася дружина другого помічника.
– Ми на якому поверсі? – спитав він.
– На десятому.
– Як ви мене сюди занесли?
– То було не так уже й важко. Як мені тебе чоловік описував, так ти мені здавався набагато більшим.
Вона провела шматинкою по його грудях, а він постарався не скривитися від болю.
– Бідолашна твоя актриса, уся в синцях. Це її дуже зістарює, наче її час уже минув. Ти бачив її фільми?
Хитати головою виявилося боляче.
– І я теж. Не в цьому болоті їх дивитися. Єдине кіно, яке я бачила, – то було іноземне, про кохання. – Вона сполоснула шматинку, а тоді змочила краї його шрамів. – Про корабель, який налетів на айсберг, і всі загинули.
Дружина
