піти в доки й закинути вудку – клюне? – спитав слідчий.
Добре клювало південніше, де з консервного заводу зливали відходи в море, але Чон До сказав:
– Так, мабуть.
– А північніше, у Вонсані, – промовив старий, – там пляжі, еге?
– Ніколи там не був, – відповів Чон До. – Але пісок з корабля видно.
– Ось, я приніс тобі оце.
Він вручив Чонові До оксамитову малинову коробочку:
– Це твоя медаль за героїзм. Я почеплю її тобі, хоча, маю сказати, ти якийсь не медальний хлопець. Мені це в тобі подобається.
Чон До не відкрив коробочку.
Старий слідчий знову поглянув у вікно.
– Щоб вижити в цьому світі, мусиш бути сто разів боягузом, але принаймні раз – героєм. – І він засміявся. – Принаймні так мені один сказав, коли я його колошматив.
– Я просто хочу назад на своє судно.
Старий слідчий поглянув на Чона До.
– Щось у тебе сорочка від солоної води зсілася, – зауважив він. Він відгорнув рукав Чона До і подивився на рани, з червоними краями й мокрими кутками.
Чон До відсмикнув руку.
– Спокійно, спокійно, тигре. Ще нарибалишся. По-перше, нам треба показати цим американцям. Хай отримають своє. Я знаю, що план уже запущено в дію. Тож треба тебе трохи причепурити. А то зараз таке враження, ніби акули перемогли.
– Це все – якесь випробування, так?
Старий слідчий посміхнувся:
– Тобто?
– Оці запитання про Вонсан, наче я дурник якийсь, – усі ж знають, що там немає ніяких пенсіонерів. Усі ж знають, що туди просто приїжджають на відпустку головні військові. Чому не сказати прямо, чого вам від мене треба?
На обличчі сивого слідчого проскочив вираз непевності, який одразу змінився на уважне оцінювання й урешті перетворився на посмішку.
– Що ти?! – мовив він. – Я не той, хто мав би тебе лякати. – І розсміявся. – А серйозно, з погляду закону ми обидва герої. Ми в одній команді. Наша мета – показати американцям, які отаке з тобою зробили, де раки зимують. Але спочатку я маю знати, чи нема в тебе яких непорозумінь із капітаном. Сюрпризів нам не треба.
– Ви про що? – спитав Чон До. – Ні, ніколи!
Він визирнув у вікно. Половина суден уже вийшла в море, але команда «Чунми» розклала сіті в доках на просушку, щоб потім поладнати.
– Добре, тоді забудь. Якщо ти йому нічим не допік, то я тобі вірю.
– Капітан – це моя сім’я, – запевнив Чон До. – Якщо ви зібралися щось про нього сказати, то краще кажіть.
– Та нічого. Капітан просто прийшов і попросив мене перевести тебе на інше судно.
Чон До з недовірою подивився на нього.
– Капітан сказав, що втомився від героїв, що йому не так уже багато залишилося й він просто хоче спокійно робити свою справу й ловити рибу. Я докопуватися не став – капітан сильний чоловік, справжня міцна рука, але з роками людина втрачає гнучкість. Я таке не раз бачив.
Чон До сів на стілець.
– Річ
