коли розповіли про воду, Енді пішов на кухню й повернувся з татовою смішною величезною чашкою для кави (на ній було зображено канадський прапор і написано: «ЦІЛИЙ АНГЛІЙСЬКИЙ ГАЛОН[28] КОФЕЇНУ»), повною води. Поки Кон пив, ми з Клер по черзі переповідали, що сталося. Брат лише раз втрутився, щоб описати поколювання, яке відчув, коли пояс увімкнули. Щоразу, коли він перебивав, Клер вичитувала його за те, що він говорить.
– Не віриться. – Мама повторила це кілька разів. Здавалося, вона не може відвести очей від Кона. Кілька разів вона хапала його й міцно стискала в обіймах, наче боялася, що в нього от-от виростуть крила, він перетвориться на янгола і відлетить геть.
– Якби церква не сплачувала рахунків преподобного Джейкобза за мазут, – сказав тато, коли історія добігла кінця, – йому більше ніколи не довелося б платити бодай за один галон.
– Ми щось придумаємо, – неуважно промовила мама. – А тепер відсвяткуймо. Террі, неси з морозилки морозиво, яке ми приберігали на день народження Клер. Горлу Кона воно піде на користь. Ви з Енді розкладіть його по порціях. Ми з’їмо все, тому миски беріть великі. Клер, ти ж не проти, правда?
Сестра похитала головою.
– Сьогодні більше свято, ніж день народження.
– Мені треба в туалет, – сказав Кон. – Стільки води випив. А потім я повинен помолитися. Преподобний так сказав. А ви всі, поки я це робитиму, не втручайтесь.
Він піднявся нагору. Енді й Террі пішли на кухню розкладати по мисках неаполітанське морозиво (яке ми називали «ван-шок-полун»[29]… дивно, що все це спливає у пам’яті). Мама й тато важко опустилися в крісла і невидющими поглядами втупилися в екран телевізора. Я побачив, як мама навпомацки простягла руку, а тато взяв її, не дивлячись, неначе знав, що вона там. Це сповнило мене щастям і полегшенням.
Я відчув, як хтось і собі торсає мене за руку. Клер. Вона повела мене на кухню, де Енді й Террі гризлися через відносний розмір порцій, а тоді вивела на веранду. Її очі, коли вона подивилася на мене, були великими й горіли.
– Ти його бачив? – спитала вона. Ні, не спитала – вимогливо зажадала відповіді.
– Кого?
– Преподобного Джейкобза, дурнику? Ти його бачив, коли я спитала, чому він ніколи нам не показував того електричного пояса на ЗММ?
– Ну… так…
– Він сказав, що вже рік над ним працює, але якби то була правда, він би вже давно його нам показав. Він хвалиться всім, що робить!
Я згадав, який здивований вираз був у преподобного, неначе Клер підловила його на брехні (я вже не раз і не два фіксував такий самий вираз на своїй фізії, коли мене ловили на побрехеньках), але…
– Хочеш сказати, він збрехав?
Клер енергійно закивала.
– Так! Збрехав! А його жінка? Вона про це знала! Знаєш, що я думаю? Я думаю, він зробив його одразу ж після того, як ти до нього приходив. Може, задум уже був – напевно, у нього тисячі ідей для винаходу електричних виробів, лускаються й розкриваються в голові, як попкорн. Але
4,54 л.
Морозиво, розділене на три секції – ванільну, шоколадну й полуничну.
