що гасають парками, в жебраків, що випрошують гроші на вулицях.
Ґіньйоль.
Весь Париж, здавалося, тільки й обговорював цього стрибучого блазня. Пригадували його пухке черево, його верблюжий горб, його яскраво-червоний ніс, його посмішку до самих вух, його страхітливі зуби, його нарум’янені щоки, його білі рукавички з довгими гострими нігтями, що стирчали крізь дірки на кінчиках пальців, його червоно-біле трико, його шкіряну безрукавку, вишиту черепами, зміями й кажанами, його кучму білого волосся, його черевики із загнутими носаками, його дотепний розум, його жорстокі кпини, його пронизливі пісеньки…
Кейт розуміла Ґіньйоля як французький аналог містера Панча.[36] Обоє походили від Пульчинелли – грубіяна й хитруна з неаполітанської commedia dell’arte,[37] чиє ім’я у перекладі зазнало змін. Попри зовнішню схожість чи схожість імен, цю іпостась неможливо було сплутати з жодним із попередників. Цей Ґіньйоль був нового розливу… свіжостворений кумир загалу, він цілком відповідав настроям сьогодення.
Жонглер на вулиці не був справжнім Ґіньйолем… якщо «справжній» Ґіньйоль увзагалі існував. Утім, цей чоловік майстерно володів своєю справою, жонглюючи одразу п’ятьма черепами.
Не випустивши жодного черепа, він відступив, пропускаючи Кейт до завулка.
Тут, у глухому кам’яному провулку гомін вулиці Піґаль одразу стих. Вона чула, як капає десь вода, чула власні кроки. Те, що спочатку здалося їй легким туманом, виявилося штучним димом, що його нагнітав якийсь театральний пристрій.
У кінці глухого провулка виднівся брудно-коричневий фасад триповерхового будинку. Він міг здатися покинутим складом, якби не блиск газових ріжків над незугарними дверима і не світло каміна, що спалахувало всередині.
Початково це була будівля жіночої католицької школи. 1791 року, в розпал антицерковних безчинств епохи Терору,[38] знавісніла юрба ввірвалася сюди – і миттєво протверезіла, побачивши свіжі трупи черниць і учениць посеред перекинутих склянок і розлитої отрути. Бажаючи врятувати їх усіх від гільйотини, директорка школи наказала додати миш’яку до ранкових порцій молока. Відтоді за цією адресою по черзі розташовувалися кузня, лігво фальшивомонетника, лекційна зала і студія скульптора. Поза сумнівом, керівництво Театру Жахів дещо перебільшувало, але, з їхніх слів, історія цього місця рясніла кривавими подіями: дуель між ковалями-суперниками, що билися на кувалдах; поліційна облава, під час якої загинуло чимало невинних людей; серія публічних вівісекцій, що завершилася вбивством горе-анатома, у якого вирвали легені просто на його робочому столі; і три натурниці, задушені божевільним асистентом художника, чиї тіла були збережені у воску задля потреб, про які не годилося говорити вголос.
Дванадцять років тому імпресаріо Жак Гюло[39] дешево придбав будівлю і ціною неабияких витрат перетворив її на театр. Початкові афіші пропонували до уваги глядачів клоунів,
Персонаж англійського народного лялькового театру, відомий з XVII століття. Зображується як горбань із закарлюченим носом у гостроверхому ковпаку. За характером веселун, гульвіса, шахрай і забіяка.
Комедія дель арте, або комедія масок, – різновид італійського імпровізованого народного театру доби Відродження, чиї персонажі були втіленням комічного гротеску, буфонади, яскравого видовища карнавального типу.
Епоха Терору – період якобінської диктатури часів Великої французької революції, що тривав у 1793–1794 роках, характеризувався проведенням масових страт.
Жак Гюло – персонаж кінокомедії Жака Таті «Канікули месьє Гюло» (1953).
