в клітках актори почувалися незручно і мали по-справжньому наляканий вигляд, без жодних натяжок. Згідно з програмою, ролі Ізабелли і Дона Бартоломе дісталися виконавцям на ім’я Берма[59] і Фрозо.[60] Мало хто в трупі потурбувався вказати свої повні імена – звичай, що так само побутував серед дівчат із кабаре, від «Мулен Руж» до «Ле Ша Нуар».
Морфо витягнув з вогню розпечену почервонілу коцюбу і торкнувся її кінцем загрубілої стопи когось із жертв на задньому плані. Нещасний пронизливо скрикнув. Клакери підхопили цей крик, усіляко передражнюючи його, підвиваючи від надміру вдаваного болю й співчуття.
Жоден на сцені Театру Жахів не зміг би налякати Кейт сильніше, ніж його публіка.
– Ви, мадам, – промовив Ґіньйоль, і його маленькі яскраві людські очі з-під неживої маски впилися в Кейт, – з мідно-рудим волоссям і товстими блискучими окулярами… Кому ви віддасте перевагу?
Кейт застигла на місці, не промовивши ані слова.
– Бартоломе, Ізабелла, обоє… жоден з них?
Вона кивнула, майже ненавмисно.
– Гуманістка, пані та панове. Рідкісний екземпляр у нашому кварталі. Мадам… ні, мадемуазель… ви надто добросердні, щоб бажати жорстоких тортур цим невинним людям, так? А чи не хочете запропонувати себе на заміну? Вашу власну гарненьку плоть замість їхньої? Ми маємо клітки всіляких розмірів, підберемо для будь-якої пташки. У руках Морфо ви перетворитесь на чудову канарку. Так солодко заспіваєте від дотику його найгарячішого заліза і найгостріших лез. Хіба не приваблива пропозиція?
Кейт спалахнула, наче її обличчя вже обпікав вогонь. Старий джентльмен поряд із нею важко дихнув. Він так на неї косував, ніби вона була недільним біфштексом із картоплею, щойно з печі. Його бліді руки з довгими пальцями нервово звивалися на колінах. Кейт шкодувала, що не можна пересісти куди-небудь подалі від цього типа. Вона глянула на родину товстунів з іншого боку – всі як один прихильники Морфо – і була приголомшена їхньою безтурботною радістю.
– То як, мадемуазель, бажаєте приєднатися до нашого веселого дійства?
Кейт знітилася й похитала головою. Морфо демонстративно насупився, наче капризне дитя, якому відмовили в забаганці.
– Так я й гадав, – рявкнув Ґіньйоль. – Існують межі гуманізму, навіть у найкращих із нас.
Ґіньйоль став між підвішеними в клітках коханцями і розставив руки, наче шальки живих терезів.
– Потрібно зізнання від Ізабелли, перш ніж її спалять як відьму, а її майно буде конфісковано церквою, – пояснив він. – Гадаю, найвинахідливіший спосіб здобути це зізнання буде… виколоти її коханому очі розпеченою залізякою!
Морфо тицьнув коцюбою в клітку Дона Бартоломе… двічі.
Різкий запах горілої плоті вдарив у ніздрі Кейт. Нестямні крики юнака підхопила Ізабелла й кілька окремих людей у глядацькій залі.
Дві багрові діри димілися на обличчі юнака.
…чи
Берма – персонаж роману Марселя Пруста «У пошуках втраченого часу» (1913), уособлення паризької акторки кінця ХІХ ст.
Фрозо – персонаж оповідання Тода Роббінза «Шпори», нещасний клоун мандрівного цирку.
