його скальпелем по грудях, верескливо загиготівши, наче сам Ґіньйоль. Удаваний поет – іще один підсадний актор! – розсміявся і заголосив водночас. Очі доктора Орлова палали від захвату. Медсестри перетворилися на гарпій і хижо впивалися в молодика своїми нігтями.
– Цей пацієнт безнадійний, – оголосив лікар.
Оркестр заграв похоронний марш у дусі канкану, і нещасного глядача – попри заперечливі крики, що він живий-здоровий, хіба що трохи поранений – заштовхали в труну. Морфо почав забивати віко цвяхами. Крики приглушено лунали зсередини.
Берма, знудьгована й забута, тремтіла в холодній воді.
– Хлопець став жертвою страшної хвороби, – проголосив доктор Орлов. – Треба негайно віддати його землі, перш ніж весь Париж зазнає цієї жахливої недуги. Носорожа лихоманка… тропічний вірус, що спричиняє викривлення черепа. Поверх nasum[63] з’являється помітний кістяний наріст, завдаючи пекельних мук і деформації, допоки смерть милостиво покладе край стражданням.
Ґіньйоль із тямущим виглядом кивав.
Ізсередини труни долинав стукіт.
Посеред стіни відчинився люк – готова могила – і Морфо з бригадою помічників опустили туди труну.
– Справді, я вже хочу на волю, – доносився голос поета з відчутним англійським акцентом. – Чуєте, цей жарт зайшов надто далеко. Я, звісно, був лише радий допомогти у вашій кумедній виставі, але… ви ж розумієте, тут дедалі важче дихати…
Ґіньйоль тим часом розважався грою в більбоке,[64] підкидаючи череп і ловлячи його на кістку. Морфо розхитував бак, намагаючись розворушити апатичних вугрів.
Молодий англієць продовжував говорити, дедалі частіше перериваючись… потім захрипів, а затим затих остаточно.
– Епідемію було попереджено, – сказав Ґіньйоль. – Дякувати небесам, керівництво подбало, щоб у нас був кваліфікований медичний персонал. Отже, повернімося до панночки з вуграми…
Кейт і сама натерпілася жаху. Літній джентльмен у сусідньому кріслі не зводив очей зі сцени, але, прикриваючись газетою, потягнувся рукою до її коліна. Кейт легенько полоснула тильний бік його долоні крихітним лезом, і той миттєво відсмикнув руку. Старий roué[65] сприйняв відмову без злості. Лише злизнув крапельку крові, що проступила з дрібного порізу, – трішки темнішу за рідину, розбризкану зі сцени. Пощастило йому, що не сів поряд з Юкі. Вона б йому руку відрізала та й кинула на коліна.
Останній номер більше нагадував звичайну драму, ніж чергу кривавих видовищ, що становили кістяк сьогоднішньої вечірньої розваги. Хтось явно написав для неї сценарій.
Актори трупи позували, наче statue vives,[66] зображаючи воскові фігури. Сам Ґіньйоль грав роль гіда, розповідаючи історії злочинів, персонажі яких, поважні на вигляд леді та джентльменам, здобули soubriquets[67] на кшталт Різник,[68] Цирульник,[69] Отруйна Марі,
Носа (
Популярна в ХІХ ст. іграшка у вигляді кульки, прикріпленої до палички. У процесі гри кульку підкидають і ловлять на вістря палички або в чашку.
Пройдисвіт (
Живі статуї (
Прізвиська (
Джек-різник – псевдонім, даний серійному вбивці, що діяв 1888 року у Вайтчепелі та прилеглих районах Лондона. Його жертвами ставали повії з міських нетрів, яким вбивця перерізав горло, а потім вилучав органи з їхніх тіл. Прізвисько взято з листа, надісланого в Центральну агенцію новин, автор якого взяв на себе відповідальність за вбивства. Деякі експерти вважають цей лист фальсифікацією.
Цирульник – Свіні Тодд, перукар-демон з Фліт-стрит – головний герой однойменного мюзиклу і кількох фільмів, заснованих на лондонській міській легенді про цирульника, який убивав своїх клієнтів, ховаючи тіла в льосі. Уперше з’явився як негативний герой в серії оповідань Едварда Ллойда «Перлова нить» (1946).
